Які ж витоки української культури і взагалі українського народу? З впевненістю можемо стверджувати, що Українська культура є однією з найдревніших європейських культур і витоки її сягають первісного суспільства.
В межах території сучасної України первісне суспільство вчені співвідносять з археологічними періодами, які відокремлені один від одного назвами залежно від матеріалу, з якого переважно виготовляли знаряддя праці: палеоліт (давній кам’яний вік), мезоліт (середній кам’яний вік), неоліт (пізній кам’яний вік), енеоліт (мідно-кам’яний вік), бронзовий вік.
Науково доведено, що перші людські поселення на території сучасної України сягають 150 тис. років до н.е. [9.]. Вважається, що в період неоліту, на рубежі V і IV тисячоліть до н. е., на Україні, у межиріччі Бугу та Дністра, вперше виникло землеробство, розвинулися перші у Східній Європі землеробські общини, стали з'являтися поселення. Поступово скотарські племена відокремлюються від землеробських і в степових районах України переходять до кочового способу життя, виникає високо розвинута землеробська Трипільська культура – саме так в 1893 році археолог Вікентій Хвойка назвав своє відкриття першого неолітичного землеробського поселення українців.[6.].
ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ КУКУТЕНІ - ТРИПІЛЛЯ
РАННІ ПОСЕЛЕННЯ
Дане відкриття донині перебуває під ореолом загадковості та суперечливих гіпотез.
Археологічні дослідження проводились на землях України ще на початку ХІХ ст.: є дані, що в Галичині перші розкопки для поповнення приватної колекції відбулись 1750р.; знаменита печера Вертеба з трипільськими старожитностями була випадково відкрита 1822 року; 1827 року у с. Більче-Золоте на Тернопільщині польський князь Сапега знаходив глечики подібні до тих, що знайшов В. Хвойка, при чому, як стверджують деякі вчені, всі 300 знайдених ним глеків були цілими.[1.].
З часом на території України проводились більш ретельні і більш прискіпливі археологічні дослідження.. А 1884 року румунський учений Теодор Бурада (1839-1923) в околицях села Кукутені недалеко від Ясс теж відкрив аналогічні керамічні вироби.[4.].
Дослідження трипільської культури наприкінці XIX століття здійснювали А. Шнайдер (Борщівщина, 1870-ті; с. Кошилівці, 1878 р.), А. Кіркор (с. Більче-Золоте, 1876 р.; с. Козаччина, 1877 р.), Г. Оссовський, В. Деметрикевич (Вертеба, с. Більче-Золоте), І. Коперницький та В. Пшебиславський (с. Городниця, 1877 р.), Р. Кайндль та Й. Сомбаті (с. Шипинці) та інші. [3.].
Тривалий час вчені Європи намагалися зрозуміти феномен культури Трипілля-Кукутені. Було знайдено унікальні пам’ятки – рештки дуже значних за розміром поселень, які вчені називають протомістами. У середньому Подніпров’ї відомо приблизно тридцять таких поселень, які вражають своїми розмірами: Тальянки (450 га), Майданецьке (270 га), Доброводи (250 га). За оцінками вчених, їхнє населення могло складати 10-20 тисяч людей – це більше, ніж будь-яке українське місто доби Середньовіччя. [8.]. Вважається, що ці поселення були центрами племінних об’єднань. Також науково доведено, що дана культура (культура Кукутені-Трипілля) належить до енеоліту – мідно-кам’яної доби. [5.].
За більш ніж два тисячоліття свого існування «трипільці» пройшли значну еволюцію розвитку. Наприклад, на ранньому етапі вони мешкали у землянках або напівземлянках, згрупованих в невеликі поселення. «Стіни житла споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною. А за тисячу років будувалися вже і двоповерхові наземні глинобитні будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну стріху і були прямокутної форми. Ці будівлі розміщували у формі кола чи овалу.» [6.].
На думку фінського науковця Аско Парполи, індолога з Гельсінського університету, існують лінгвістичні причини вважати, що колесо було винайдено саме в Трипільській культурі на території сучасної України. Версію про європейське походження колеса висунув ще у 1990-х німецький вчений А. Хойслер. Тож маємо надію сподіватися, що саме на території України в період ранньотрипільських поселень було винайдено колесо. Для перевезення товарів, домашнього краму чи господарських вантажів трипільці широко використовували дво-, або чотириколісні вози, запряжені кіньми чи волами, зимою – сани. Як наслідок, з’являються перші дороги (правда, ще ґрунтові, без твердого покриття). Як транспортні артерії використовувались також річки та озера.
Винайдення колеса допомогло трипільцям винайти і гончарне колесо. [9. с.26] Період ранньотрипільських поселень славиться саме розвитком гончарства.
Гончарні вироби в період давньотрипільської культури досягли значного розвитку. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намиста, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом, або канелюрами, у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. [5.],
В сучасному українському килимарстві, гончарстві, дерево-різьбярстві, вишивках і писанках існує дуже багато геометричних і рослинних орнаментальних мотивів, які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної доби в Україні.[2.].
Список використаної літератури:
- Балушок В. Новітня «трипільська міфологія» в інформаційному просторі України / В. Балушок // Нар. творчість та етнологія. – Київ: Наукова думка, 2011. – № 1. – С. 28–37.
- Болотенюк С. В. Архетип троїстості української народної культури / С. В. Болотенюк ; [наук. ред. Л. Саннікова, П. Харченко]. – Київ : Укр. акад. оригін. ідей, 2007. – 255 с. : іл.
- Більче-Золоте // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Збруч, 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с.
- Брайчевський М. Чех, який оприявнив наш палеоліт у Трипільську культуру : [про В. Хвойку] / М. Брайчевський // Урок української. – 2001. –№ 10. – С. 53–55.
- Бурдо Н.Б., Відейко М. Ю. Трипіпільська культура. Спогади про золотий вік/ Худож.-оформлювач І.В. Осипов.- Харків: Фоліо, 2007.- 415 с.
- Бурдо Н. Б. Антропоморфна теракота трипільської культури /
- Н. Б. Бурдо // Давня кераміка України: археологічні джерела та реконструкції. – Київ, 2001. – С. 85–186.
- Василенко В. Над Херсонесом сходить сонце / В. Василенко // Пам’ять століть. – 2000. – № 6. – С. 83–134.
- Відейко М. Ю. Архітектура трипільської культури VI–III тис. до н. е. /
- М. Ю. Відейко // Давні поселення України. – Київ: Наукова думка, 2005. — 295с.
- Почесні імена України – еліта держави. Том VI. — Київ: ЛОГОС Україна, 2021.–376с.
Рекомендуємо Вашій увазі музеї та експозиції, де можна ознайомитись із набутками КУЛЬТУРИ КУКУТЕНІ-ТРИПІЛЛЯ:
- Державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура» у селі Легедзине на Черкащині
- Історико-археологічний музей «Прадавня Аратта — Україна» у селі Трипілля на Київщині
- Музей трипільської культури Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» у місті Переяслав
- На території музею «Київська фортеця» у Києві є Музей трипільської культури[28]
- Печера-музей трипільської культури «Вертеба» у с. Більче-Золоте
- КЗ КОР Київський обласний археологічний музей у с. Трипілля (Київська область)
- КЗ КОР Ржищівський краєзнавчий музей (Київська область)
- Борщівський обласний археологічний музей із відділенням у печері Вертеба (Тернопільська область)
- Національний музей історії України, Київ
- Археологічний музей Інституту археології НАН України (Київ)
- Національний заповідник «Замки Тернопілля». Експозиція матеріалів досліджень Трипільського поселення с. Бодаки у Вишнівецькому палаці
- Одеський археологічний музей НАН України (Одеса)
- Музей В. Хвойки, меморіальний (с. Халеп'я, Київська область)
- Черкаський обласний краєзнавчий музей (Черкаси)
- Майданецьке, музей історії села (с. Майданецьке Черкаської області)
- Львівський історичний музей
- Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей
- Національний музей історії Молдови