Один з найпопулярніших і найстародавніших видів декоративного мистецтва є РІЗЬБЯРСТВО, витоки якого сягають аж до часів формування Київської Русі.
Різьбярство полягає в тому, що майстер за допомогою спеціального інструменту знімає певний шар матеріалу і робить малюнок чи візерунок на цьому матеріалі, який має бути твердим, щоб утримувати форму і в той же час м’яким, щоб з ним можна було працювати. На відміну від гончарства та ковальства у різьбярстві матеріал не треба підігрівати в печі. До речі, малюнок чи візерунок, зроблений у даній техніці теж називається РІЗЬБА або РІЗЬ. А майстер, який досконало володіє технікою різьблення називають РІЗЬБЯР (або ж РІЗЬБАР). Тож які види різьбярства нам відомі на сьогоднішній день і що найбільш поширеним було за часів Київської Русі?!
Певно обдарована людина підшукувала собі матеріал, з яким можна працювати різцями. А далі в його руках народжувалось диво. Матеріал в руках майстра грав візерунками і наснажував його на більш неймовірні художні знахідки. Звідси і випливають різновиди різьблення. Давайте разом згадаємо їх. Перше, що спадає на думку, це різьблення по кістці. До речі, найдавніші пам’ятки народного мистецтва, які знаходили археологи на території сучасної України, є вироби з кістки, оздоблені різними геометричними мотивами. Їх знайшли археологи під час розкопок Мізинської стоянки, яка належить до епохи палеоліту (20 тис. років до н. е.).
Далі пригадуємо стародавнє праукраїнське гарбузове свято, де ключовим моментом є різьблення по гарбузу. Тож відповідно ще й різьблення гарбузове та фруктове нам слід пригадати. А після фруктового різьблення виникає думка про можливості різьблення по стеблу. Не забудьте про різьблення по каменю чи то по льодяних брилах (крижана скульптура). І так ми переходимо до художньої обробки деревини і, звичайно ж, до різьблення по дереву, яке вирізняється з-поміж інших видів різьбярства популярністю серед краян і практичним застосуванням в побуті. Згадаймо нетлінні рядки Богдана Радиша-Маринюка із його поезії «Дерево»:
«В цім дереві,
У цьому круглякові
Узори сплять,
Мов кучері шовкові.
Та прийде майстер,
Ту колоду зміря –
І витеше із кругляка повір’я.
І витеше, напруживши уяву,
Церковний хрест
Чи чудернацьку паву.
В цім дереві
Ще блискавиця блиска,
Ще спить у ньому
Різьблена колиска.»
Так! Уява людини породжує із колоди деревини красу, яка радує око, яка наснажує на добрі вчинки кожного, хто побачить диво дивне, зроблене власними руками. Різьблення по дереву або сницарство – один, як ми вже зазначали, з найпопулярніших видів декоративно-ужиткового мистецтва, яким славилися стародавні пракраїнці ще в ХІ столітті, хоча саме мистецтво, як стверджують вчені, виникло набагато раніше. Кажуть, що 6000 років тому різьба існувала на території Великої Британії. Пригадуються і знахідки дерев’яних виробів з орнаментами в скіфських та сарматських курганах. Скіфо-сарматський період і вплив античної культури грецьких міст Північного Причорномор'я, напевно, сформували принцип художнього створення виробів, орнаментики, прийомів виконання та технік декорування для краян, які тісно спілкувалися з кочовиками і відповідно набиралися розуму у роботі з деревиною.
Майстри Київської Русі працювали в різних стилях. У кожному регіоні художня обробка дерева мала стилістичні особливості. Полтавщина та Київщина, Чернігівщина та Переяславщина, Черкащина та Житомирщина, Гуцульщина та Північне Причорномор’я славилися своїми особливими надбаннями у сфері сницарства. Вироби відрізнялися формами та прикрасами. На виробах майстри зображали фантастичних звірів, міфічних птиць. Також був поширений геометричний орнамент із борозенок, ямок, штрихів. Це засвідчує знайдені залишки дерев'яних мисок із Райковецького городища на Житомирщині.
У часи Київської Русі різьбленням оздоблювали деталі будівель – одвірки, сволоки, балки, ли́штви, піддашні дошки, горішні вікна. В інтер'єрі житла різьбленням прикрашали віконниці, полички та мисники. Особливу увагу різьбярі приділяли сволокові, який займав більше місця в інтер'єрі хати. Часто його оздоблювали плосковиїмчастим різьбленням з мотивами розеток, кіл, смужок, ламаних ліній, бокові частини іноді профілювали крученим орнаментом.
Кажуть, що досвід має велику силу, а віковічні традиції наснажують на створення Прекрасного. Традиція оздоблення сволоків існує в народному будівництві досі. Оздоблювали різьбленням і хатні вікна, і двері, і, навіть, ворота. Пам’ятаєте у нашого класика Миколи Братана є таке:
«Різьблені ворота.
Батькова робота,
Ви ж одні такії
Та й на цілий світ.
І одна-єдина білена хатина
З вікнами - зірками,
З кленом край воріт…»
Пісню Анатолія Шейченка з цими незабутніми словами співає народний артист України Фемій Мустафаєв. Тож, якщо ми згадали про пісню, варто, мабуть, згадати і про українські народні музичні інструменти. Адже і досі існує серед українців традиція оздоблення дерев’яних музичних інструментів. Серед яких ми вже згадували у попередніх статтях були гуслі, гудок, бугай, барабан та бубон. Пізніше з’явилися в центрі та на півдні Подніпров’я лютня, кобза та бандура, а на заході трембіти та цимбали. Про ці та інші музичні інструменти праукраїнців у нас ще буде нагода поспілкуватися.
Найголовніше, що і в русичів, як і в єгипетських фараонів чи то у могутніх вікінгів, різьблення по дереву є окрасою їхніх пишних палаців. Проте треба пам’ятати, що не всяка деревина гарна для різьблення. Про це так точно знали наші пращури. І ми можемо нині констатувати факт, що для різьблення по дереву найкраще підходить деревина липи, клена, вільхи, горіха, бука, груші, берези та дуба. Перевага віддається липі. Її деревина піддається всім видам різьблення. Грузла, однорідна за структурою волокон, м'яка, вона однаково добре ріжеться уздовж і поперек волокон, піддається обробці практично будь-яким способом.
А взагалі, яким ще буває різьблення по дереву? – запитаєте ви у нас. А ми і відповімо, що чіткої класифікації різьблення по дереву не існує, але можна виділити три основні типи, а саме:
- Наскрізна (ажурна) різьба (сюди відноситься пропилювання і прорізна різьба). Наскрізне різьблення характерне для лиштв, карнизів, балконних огороджень.
- Глуха різьба (всі підвиди рельєфної і плоскої різьби). Це так зване геометричне, або клинове різьблення, – малюнок його відрізняється різкими переходами від світла до тіні. Одним з найдавніших способів оздоблення дерев'яних виробів вважається плоске різьблення, що виконувалося найпростішими інструментами – сокирою чи ножем. Елементами такого різьблення є прості геометричні фігури, утворені поєднанням горизонтальних, вертикальних та скісних (під кутом 45-60 градусів) ліній.
- Скульптурна різьба. Це зображення окремих фігур (або груп фігур) людей, тварин, птахів або інших об'єктів. Фактично, є найскладнішим видом різьблення, оскільки вимагає від різьбяра об'ємного бачення фігури, почуття перспективи, збереження пропорцій. Окремим підвидом її вважається «Богородська різьба».
Щодо деревообробки на теренах сучасної України, то нам необхідно пригадати, що історичні реалії завжди роблять свої корективи. Тож з монголо-татарською навалою і центр розвитку різьблення по дереву змістився з центру та півдня на західні землі українські. Під час князювання Данила Галицького художні ремесла, у тому числі й різьблення по дереву, досягають значного розвитку саме на західно-українських землях, які менше потерпали від монгольської навали. Будувалися Палаци та церкви, краяни розбудовували нові міста Львів, Холм і Галич. Прикрашали дерев’яні новобудови, звичайно, пишним різьбленням. Про це більш докладно ми поспілкуємось у статті, присвяченій культурі Галицько-волинської держави.
У ХIV – ХVIII століттях на теренах України з’являються мануфактури та різноманітні ремісничі цехи, які активно беруть участь в оздобленні новозбудованих церков та предметів релігійного культу. В цей період українські майстри створюють набійні дошки для вибивання узорів на тканинах, пряникові дошки, меблі для різних верств населення. В орнаментиці з'являються мотиви листків аканту, квіток, виноградних лоз і грон.
В середині XVIII століття відповідно до стилю рококо меблі набувають більш полегшених форм. Основним елементом орнаменту є рокайль. Інтер'єр полегшується, стає просторішим внаслідок оббивки стін шовком світлих тонів. Інколи стіни фарбували у світлі тони, прикрашали ліпним орнаментом.
Часто найкращі кріпосні майстри оформляли палаци і замки магнатів. Вони прикрашали будови тригранно-виїмчастим різьбленням та рельєфним різьбленням.
У XVIII — XIX ст. остаточно формуються центри народного мистецтва – народні художні промисли. Після 1861 року народні промисли одержують подекуди новий творчий поштовх. Їх центри: Полтавщина, Київщина, Гуцульщина, Поділля, Лемківщина, де формується своя стилістика оформлення, характер орнаменту, прийоми виконання.
У 1878 році відкрилося губернське ремісниче училище в Полтаві з токарно-столярним відділенням. Училище підготувало чимало різьбярів, які, звичайно ж мали чим поділитися з обдарованою молоддю. Поступово виникає потреба у формуванні цілої системи навчання декоративно-ужитковому мистецтву під промовистою назвою РІЗЬБЯРСТВО. На початку 1920-х років створюються художньо-промислові школи в Києві, Харкові, Полтаві та Переяславі. Організовуються виставки, де поруч з роботами майстрів декоративно-ужиткового мистецтва шанувальники народних промислів могли помітити і роботи творчої молоді. Проте в 30 і 40 роки ХХ століття різьблені вироби зазнають сильної ідеологізації, натиску влади. У виробах основна увага приділяється декору державно-політичного змісту, який витісняє традиційну естетику і практичність. Більшовицька партія подібно монгольської навали не давала ходу розвиткові національної думки і відповідно традиційної національної орнаментики у виробах різьбярів.
У післявоєнний час відновлюється робота в артілі «Гуцульщина» в Косові, ім. Лесі Українки у Львові, у великих містах України відкриваються училища декоративно-ужиткового мистецтва. В 1946 році у Львові відкривається перший в Україні інститут декоративного і прикладного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв). Як зазначали ЗМІ УРСР післявоєнного періоду: «Народне мистецтво знаходить широке застосування в дизайнерських розробках у сфері побуту, праці, виробництва меблів, оформленні житла та виробничого середовища.»
І нині, в часи утвердження української державності на теренах Незалежної України відроджується істинна суть національного декоративно-ужиткового мистецтва. Майстрами відроджуються забуті та заборонені форми і мотиви національного різьблення по дереву.
Залежно від характеру різьблення елементи та складні з них мотиви можна поділити на чотири групи, які виконуються:
- гравіруванням або контурним різьбленням: лінії, «сходинки», «кривульки», «січені зубці», «кільчасте письмо»;
- плоским тригранно-виїмчастим різьбленням і заглибленням, основними мотивами орнаменту, як «зірочка», «сливки», «кривульки»;
- нігтеподібним різьбленням: «жолобки», «копитця», «заячі вушка», «гадючки»;
- колом з'єднаним із квадратом або прямокутником і колом, складених з окремих елементів орнаменту: «ружа», «косиця», «кочело», «сонечко».
Для тієї чи іншої форми прикрашення виробу потрібно підібрати відповідну їй групу мотивів. Для круглих форм основними мотивами композиції вибирають четверту групу. Для прямокутних і квадратних форм більше підходять мотиви орнаменту другої групи. Мотиви першої і третьої груп використовують як допоміжні у декоративних поверхнях.
Кожен мотив різьби виконується спеціальним видом стамесок, а саме:
- «Рівчак» – має рівну горизонтальну фаску шириною 1, 3, 5, 8, 10, 25 мм. Використовується для вирізування квадратів, трикутників, прорізування неглибоких ліній.
- «Листівник» – у розрізі фаски має заокруглений профіль шириною від 3 до 25 мм, ним вирізують «колоски», «листочки», «косички».
- «Скосок» – для тригранно-виїмчастого різьблення.
- «Лопатка» – має скіс фаски від центра до боків, нею виконують мотиви «зубці», окремі елементи «сонечка».
- «Футчик» – для виконання елементів і мотивів орнаменту першої групи.
- «Підківкою» – вирізують напівкруглі жолобчастоподібні елементи орнаменту.
- «Вибиросчик» – потрібний для підбирання та чищення.
- «Очкарик» – витискує у різьбленні кружечки – «очка».
- «Гребінчик» – має насічки, використовується для карбування фону.
- «Цюкавка» – призначена для такої ж мети.
- «Друлівник» – саморобний дриль.
- «Паскарики» – пристрій для нанесення паралельних ліній, смужок певної ширини.
- «Клюкарка» – для вирізування канавок, які потім інкрустують обробляючи прямокутну чи квадратну поверхню, загнуту частину в 3-5 зубчиків.
- «Ямничок» – для витискування ритмічних поглиблень від коліщати з зубцями.
- «Втискач» – для наколів і втискування елементів інкрустації.
Інструменти майстри виготовляють самі. Із допоміжних інструментів потрібні різні напилки, свердла, плоскогубці, кусачки та молоточки.
Щоб виконувати складні орнаментальні композиції, спочатку потрібно засвоїти деякі прийоми геометричного різьблення. Тримаючи різак у правій руці, виконують вправу: ріжуть окремі лінії уздовж й упоперек шарів деревини. Дошку потрібно тримати перпендикулярно до напряму руху різака. Вирізувати легше уздовж шарів деревини, важче – упоперек. Тут треба правильно тримати різак і водити ним у різних напрямках з неоднаковим нахилом.
Під час роботи треба стежити за тим, щоб своєчасно змінювати напрям руху різака, згідно з вирішуваним малюнком незалежно від напряму шарів деревини.
Але то вже ми заглиблюємося в сферу майстерності різьбярів. Хто зацікавиться даним видом декоративно-ужиткового мистецтва краян, ласкаво просимо після Перемоги ЗСУ до Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара, де є чимало книг, зі сторінок яких ви дізнаєтесь про особливості та всі тонкощі роботи майстра і навчитесь першим азам різьбярства і його найпопулярнішого різновиду – різьбленню по дереву.