Деякі вчені із цим народом пов’язують пам’ятки білозерської культури ХІІ – ІХ ст. до нашої ери, поширені у степовій зоні Північного Причорномор’я. Вони стверджують, що їх слід розглядати як могутні об'єднання пастушо-землеробських племен, які населяли степи від Дністра до Дону.
Про них писав славнозвісний Гомер:
"Скоро прийшли ми до глибокотікучих вод Океану;
Там кімеріян сумна область, покрита вічно
Вологим туманом і млою хмар; ніколи не являють
Оку людей там обличчя променистого Геліосу, чи землю
він залишає, сходячи зірками на рясне небо,
Чи з неба, зірками рясного, сходить, до землі звертаючись;
Ніч безрадісна там споконвіку оточує живущих." [4.].
Тобто міфічні кіммерійці, якщо вірити описам Гомера в «Одіссеї» (VІІІ ст. до н.е.), мешкали в якійсь таємничій країні, де ніколи не світило сонце. Вони жили під землею, в печерах, з'єднаних підземними переходами, і виходили на поверхню лише ночами. У країні цього народу знаходився один із входів в Аїд: саме там Одіссей викликав мертвих і радився з тінню Тіресія.
Про цей народ можна прочитати в стародавніх Ведах та іранських кленописах. Про них залишилось чимало літературних згадок. Про походи цих вправних воїнів до Малої Азії (Лідії, Каппадокії та Ассирії) ще у VIII ст. до н. е. згадували в ассирійських, вавилонських, урартських та грецьких літературних творах.
Цей загадковий народ, історія походження якого оповита таємницями і викликає досі суперечливі твердження в науковому світі, називали КІМЕРІЙЦЯМИ, КИМБРАМИ, КІМРАМИ, КІМЕРІЯНАМИ тощо. За однією точкою зору, вони продовжують лінію розвитку фракійських племен, за іншою – іранських. Згодом за їхньою участю сформувалася своєрідна група пам'яток так званого новочеркаського типу. [6.].
Одні вчені аргументовано стверджують, що кіммерійці були корінним населенням Північного Причорномор'я. Інші, що кіммерійці прийшли на територію сучасної України з Кавказу. Деякі вчені впевнені в тому, що кіммерійці прийшли на територію сучасної України з Малої Азії, а інші впевнені в тому, що прабатьківщиною кіммерійців було Нижнє Поволжя. Їм приписують приналежність то до гето-фракійського етносу, то до кельтського, то до балтів. Але ніхто не має сумніву, що величезну територію українського степу у кінці ІІ тисячоліття до н.е. та на початку І тисячоліття до н. е. саме ця група племен і заселяла, а отже залишила відчутний слід у формуванні феноменальної української культури.
Зовнішність кімерійців донесли до нас грецькі зображення. На малюнках несуться щодуху лихі вершники і рубають ворогів. Вони дуже схожі на козаків - у папахах, в одязі на зразок жупанів, підперезані поясом. Тільки замість шабель у них в руках довгі прямі мечі.
Кіммерійці були чудовими вершниками, майстерними лучниками й вміли точно стріляти з сідла у будь-яку сторону. Українські літописи називали їх - кимбрами. В археології їх пов'язують зі Зрубною культурою, яка витіснила Катакомбну культуру (4000-1200 до н. е.). Антична топоніміка пов'язує з кімерійцями території Керченського і Таманського півостровів (Боспор Кімерійський, Кімерік, Кімерійський вал, кімерійські переправи тощо). [2.].
Поселення кіммерійців мали тимчасовий характер. Це такі собі табори, або ж схожі на козацькі зимівники.
Кімерійці мали свої кузні. Кімерійські ковалі славилися своїми вміннями у Стародавньому світі. Хоч метал вони самі і не добували, а користувалися добутим залізом кавказьких племен або племен українського лісостепу, проте залізні і сталеві мечі, кинджали, наконечники стріл та жіночі прикраси викликали захоплення і повагу до майстрів ковальської справи. Для виготовлення металевих прикрас майстри застосовували різні технічні прийоми: лиття по восковій моделі, ковку, тиснення, різьблення та пайку.
Кімерійці також вміло обробляли кістки. Дуже красивими були у них прикраси, зроблені з напівкоштовного каміння.
Також у своєму арсеналі кіммерійці мали майстрів розвинутого гончарства. Їхня кераміка мала неабиякий попит серед народів східної Європи та Малої Азії. Особливо гарними були кубки з лощеною поверхнею, прикрашені геометричним орнаментом. На гончарних виробах кіммерійців можна помітити чимало геометричних картин: спіралі, кільця, хрестоподібні, прямокутні та ромбоподібні фігури, лунниці, розетки, меандри тощо.[7.].
Серед виробів мистецтва кіммерійців археологи знаходили жіночі прикраси, оздоблену зброю, кам’яні стели без зображення голови, але з ретельно відображеним кинджалом і сагайдаком зі стрілами. Також є чимало знахідок, які вказують на культ Жінки-Матері в патріархальному суспільстві кімрів, де керівну роль брали на себе чоловіки-воїни. [1.]. Глиняні жіночі статуетки з підкресленими жіночими прикметами, фалічні зображення, чоловічі фігурки зі збільшеними статевими органами, статуетки жінки з дитиною на руках дають уявлення про тогочасний релігійний світогляд, про початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і Рожаниць, поширеного в дохристиянських віруваннях східних слов'ян.
Слід також зазначити, що навколо кіммерійців тодішні художники і письменники Євразії створювали своєрідну ауру Змієногих непереможних гігантів. Кімерійців стародавні автори зображали "змієногими". У найдавніших пластах слов'янської міфології як спадок від кімерійців зберігся образ Чорноморського Змія або змій-Горинича. У міфах Давньої Еллади відображені сюжети воєн богів зі змієногими гігантами.[7.].
Деякі вчені стверджують, що кіммерійці залишалися на теренах сучасної України ще деякий час від ІХ до VІІ ст. до н.е. Історики вважають що мова кіммерійців належить до іранської мовної групи. Професор Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філологічних наук Тарас Марусик вважає, що до іранських мовних запозичень в українській мові належать такі слова, як «пан», «терези», «джура» та «шаровари».[2.].
У Вікіпедії можна прочитати й те, що тривалий час на Півдні України існувало «місто Кімерія, розташоване в історичному центрі сучасного міста Миколаєва, біля місця злиття річок Південний Буг та Інгул. Місто побудоване у формі овалу, витягнутого по осі Пд-С–Пн-З. Площа городища 6-7 га. Приміщення розташовані вздовж річки Інгул в три-чотири ряди, що практично примикають одне до одного, створюючи таким чином єдиний архітектурний комплекс, який розкинувся у формі дуги».
Геродот у V ст до н.е. засвідчив, що: «…Країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кіммерійською… Ще й тепер у Скіфії існують кіммерійські фортеці, кіммерійські переправи, є також і країна, що називається Кіммерією, є й так званий Кіммерійський Боспор».[3.].
На думку українських археологів територія Кімерії поступово розширювалась, а її ядром була степова частина України від пониззя Дунаю до Приазов'я, включаючи Крим. [7.]. І це додало стимулу до розвитку самобутньої культури на теренах Південної України.
Занепад кімерів відбувався внаслідок військових баталій з іншим кочовим народом скіфами. Як стверджує історик В.Й. Борисенко: «Після війни зі скіфами, частина кімерів переселилася на захід, де Брем, старший син кімерійського царя Коледа,захопив західноєвропейські землі. Кельти та бритони стали наступниками Брема. Це підтверджується самоназвою кельтського народу валлійці Британії – кимри. Інша частина кімрів, на чолі з Болгом, молодшим сином кімерійського царя Коледа, за свідченням історичних джерел, переселилися на південь й оселилися на Балканах».[1.].
У своїх історичних книгах знаний дослідник стародавніх цивілізацій Аскольд Іванчик припускає завершення цивілізаційного шляху кіммерійцями через криваві баталії в Анатолії. Доктор історичних наук Аскольд Ігорович Іванчик пише: «Мабуть, в 620-ті рр. до н.е. кімерійців розбив в Анатолії скіфський цар Мадій, а наприкінці 7 ст. до н.е. – лідійський цар Аліатт, після чого вони зникають з джерел». [5]. Напевно з цим гріх не погодитися, поки на шляху пізнання не знайдеться ще якогось аргументованого твердження.
Список використаної літератури:
- Борисенко В. Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид. — Київ: Либідь, 1998. — 616 с.
- Великий тлумачний словник сучасної української мови/Кер. Вид проєкту П.М. Мовчан, В.В. Німчук, В.Й. Клічак. — Київ: Просвіта, 2005. — 1332с.
- Геродот. Історії в дев'яти книгах / переклад з давньогрецької А. Білецького. — Київ : Наукова думка, 1993.
- Гомер. Одіссея: антична література/ Переклад з давньогрецької Б.Тена — Київ: Апріорі, 2022. — 544с.
- Іванчик, А. І. Кімерійці// Енциклопедія історії України. — Київ: Наукова думка, 2007, Т. 4. — С. 325.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — Київ : Либідь, 1997. — 464 с.
- Тереножкін А.І.. Кіммерійці. — Київ: Наукова думка, 2015. — 220с.