Він автор понад 90 наукових праць із питань регенерації тканин, етіології злоякісних пухлин, автор одного з перших оригінальних підручників із загальної та експериментальної патології. Він започаткував низку досліджень із хіміотерапії ракових пухлин. Він член-кореспондент Анатомічного товариства у Парижі з 1887 року, член-кореспондент Імператорської військово-медичної академії з 1900 року, ординарний почесний член Королівського інституту експериментальної терапії у Франкфурті-на-Майні з 1911 року. З його наукової школи вийшли такі найбільш відомі учні, як І. Савченко, О. Богомолець, Л. Тарасевич, Ф. Омельченко, Д. Заболотний, В. Стефанський, А. Леонтович, В. Клименко, С. Щасний, І. Статкевич, які очолили як теоретичні кафедри навчальних медичних закладів, так і клініки, а Д. Заболотний та О. Богомолець стали академіками і очолювали Академію наук України.
Володимир Валеріанович Підвисоцький народився 5 червня 1857 року в сім'ї професора-фармаколога Казанського університету Валеріана Йосиповича Підвисоцького. Хлопець змалечку вирішив: лікарюватиме. Тягнув додому собачат та котів із переламаними лапами, гоїв рани пташатам та мишам чи вужам, що їх безліч водилося в рідній Максимівці на Чернігівщині. Батько вітав мрію сина стати доктором. «Зцілювати – і немає благороднішого покликання в людини», – казав він. Саме в батька Володимир вчився прискіпливості аж до уїдливості, чіткій диференціації своїх висновків, стрункості висловлення власних думок і відповідального ставлення до всього, чому навчався.
У 1877 році Володимир Підвисоцький вступає до Київського медичного Імператорського університету святого Володимира. У студентські роки молодий перспективний вчений бере участь в експедиції на Кавказ, де досліджує часті випадки захворювання на лепру (проказу). Після закінчення, в 1884 році, блискуче здає іспит на здобуття докторського ступеню в Санкт-Петербурзьку військово-медичну академію. У 1885 році відправляється для проходження практики на два роки до Німеччини, де навчається у видатного терапевта і клініциста професора Гуго Вільгельма фон Цімсена. У 1886 році Підвисоцький захищає дисертацію «Відродження тканин печінки». Молодого вченого обирають приват-доцентом по загальній патології Військово-медичної академії. В цей же час Володимир Валеріанович працює головним редактором щомісячника «Російський архів патології, клінічної медицини і бактеріології», що виходить у світ двома мовами: російською та французькою.
З 1885 по 1887 роки Підвисоцький перебуває на посаді бактеріолога в Інституті Пастера. У 1891 році виходить друком праця професора «Основи загальної та експериментальної патології. Керівництво до вивчення хворої людини» – результат дослідження захисних функцій організму, впливу на нього збудників хвороб та патології мікроорганізмів. Згодом цю ґрунтовну книгу буде перевидано понад 20 разів, перекладено 17 іноземними мовами та удостоєно премії Російської Академії наук. Академік Іван Павлов назве автора праці «учителем великого ряду лікарів не лише вітчизняних, але й іноземних», а у далекому 1891-му році наукову роботу Підвисоцькому довелося дещо притишити – плани перекреслили згубні епідемії холери та дифтериту. Разом з київським лікарем Феофілом Яновським професор ризикує власним життям, відсмоктуючи дифтерійні плівки з горла хворих, бере участь у дослідному виробництві протидифтерійної сироватки в університетській лабораторії свого колеги Олександра Павловського, завзято працює у Бактеріологічному інституті, добивається відкриття в Києві кількох казенних аптек Аптекарського приказу – і шукає, шукає, шукає порятунок. З 1889 року вчений стає завідувачем лікарнею і курсами Маріїнської громади Червоного Хреста у Києві.
У 1900 році Володимир Підвисоцький бере активну участь у створенні медичного факультету Одеського універсантських навантажень під час підготовки до Всеросійської виставки з гігієни у Санкт-Петербурзі. У Киє
итету, який далі очолює в статусі декана з 1900 по 1905 роки. За підтримки меценатів учений організовує будівництво клініки дитячих хвороб. З 1902 по 1905 роки редагує щотижневу одеську газету «Лікар». Одночасно професору вдається викладати на кафедрі загальної патології в Санкт-Петербурзі. В цей період він організовує санітарно-бактеріологічні курси, налагоджує виготовлення дешевих лікарських сироваток для щеплень, розпочинає експериментальну роботу з хіміотерапії злоякісних новоутворень.
А 22 січня 1913 року Володимира Валеріановича Підвисоцького не стало: його серце не витримало гігієни у Санкт-Петербурзі. У Києві на згадку про великого вченого одна з вулиць Печерського району носить його ім’я.
