Не українка за походженням, вона стала своєрідним явищем в історії української літератури першої половин XX ст. Як історичний белетрист, письменниця оновила деякі прозові жанри в українській літературі, довела до класичної віртуозності історичну повість, розвинула літературну легенду, вдало поєднавши язичницький, античний, скіфський та староруський світи із біблійним, християнським. Вона своєю творчістю привнесла в українську культуру новий елемент «європейськості», інтелектуалізму та філософської глибини. Про що, власне, говорять кращі її твори.
Народилася Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена 3 березня 1888 року. Мати Наталени, Марі-Клара де Кастро Лачерда, померла під час пологів. Вражений цією подією батько не захотів бачити доньки, і як учений-ентомолог та член Паризької академії наук подався в тривалі наукові мандри Цейлоном, Індією та Африкою.
Дівчинку спочатку виховувала рідна бабуся Теофіла з прадавнього литовсько-українського роду Домонтовичів, яка жила у своєму маєтку в селі Великі Борки на Волині, а згодом, після її смерті, маленьку Наталену відвіз до Іспанії брат матері Еугеніо – офіцер королівської гвардії. Дитина провела дванадцять років у монастирі Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях. Там вона вивчала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Часто вона бувала у своїх іспанських родичів, вчилася їздити верхи, фехтувати, стріляти.
Тим часом батько одружився вдруге – з Людмилою Лось, що походила із знатного чеського роду і мала маєток у містечку Красне біля Львова. Оселилися в Києві, і мачуха забажала, щоб її падчерка продовжувала тут навчання. Восени 1904 р. сімнадцятирічна Наталена приїздить до Києва. На цей час вона вже знала іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську мови, з дитинства трохи пам'ятала українську й польську. У сім'ї розмовною була французька. Освоївши російську мову, дівчина вступила до київського Інституту шляхетних дівчат, який закінчила через два роки.
У Києві вона брала уроки музики в українського композитора Миколи Лисенка. На пам'ять він подарував їй невеличку музичну мініатюру «Зоря з місяцем» із підписом «Моїй учениці».
Та мачуха не змогла побачити в Наталені особистості. Їй готували вторований шлях для дівчат її стану – вигідне одруження та спокійне існування. Дівчина й чути не хотіла про це і поїхала здобувати вищу освіту. Спочатку вчилася в Петербурзі, закінчила тут археологічний інститут, одержала ступінь доктора археології за праці з литовської старовини, потім зайнялася єгиптологією і водночас вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якої одержала диплом «вільного художника», мала свої художні виставки в Петербурзі та Варшаві. Далі було захоплення театром (сценічна кар'єра не була успішною через слабке здоров'я), перебування у Західній Європі (Іспанія, Франція, Італія) та країнах Близького Сходу, участь в археологічних розкопках у Помпеях та Єгипті. Перші художні твори, написані французькою мовою, почали з'являтися в паризьких журналах у 1909 році.
Перша світова війна застає Н. Королеву в Києві: вона приїхала до хворого батька, який невдовзі й помер. Тут за нею було встановлено поліційний нагляд, на квартирі вчинено обшук. Не маючи змоги виїхати (кордони було закрито), вона (через товариство Червоного Хреста) стає сестрою милосердя в російській армії. Майже три роки пробула Наталена на війні, одержала Георгіївський хрест «За хоробрість», три поранення, тиф та кілька запалень легенів.
Особисте життя Н. Королевої під час війни склалося драматично. Вона одружилася з офіцером російської армії, громадянином Ірану, що служив у «дикій дивізії», – Іскандером Гакгаманіш ібн Курушем, який невдовзі загинув під Варшавою. Відпровадивши домовину з тілом чоловіка до Ірану, Наталена повернулася до Києва. Війна добігала кінця. Разом із мачухою Н. Королева виїжджає до Львова. Але тут мачуха захворіла й померла. Наталена ледве добралась до Праги, де почала працювати в системі народного шкільництва. У Празі вона зустріла давнього знайомого ще по Києву – Василя Королева-Старого, письменника, видавця, культурного та громадського діяча, і одружилася з ним. Їхній шлюб виявився міцним і довгим. Особливо важливим є те, що саме Василь Королів-Старий надихнув свою молоду дружину до написання художніх творів українською мовою. Перший такий твір, оповідання «Гріх (3 пам'ятні книжки)», був надрукований в українському тижневику «Воля» (м. Відень) у січні 1921 р. Більше Наталена Королева не розлучалася з українською мовою до кінця життя.
У середині 30-х – на початку 40-х років виходять книжки Н. Королевої, що принесли їй широке визнання та популярність: збірка легенд «Во дні они» (1935), повісті «1313» (1935), «Без коріння» (1936), збірка оповідань «Інакший світ» (1936), повісті «Предок» (1937), «Сон тіні» (1938), «Легенди старокиївські» (1942-1943). Після війни, у Чікаго, випущено її повість «Quid est veritas?» (1961), завершену ще в 1939 p.
Останні роки життя письменниця жила самотня, всіма забута, заробляла на прожиття приватними уроками французької та іспанської мов. Її намагання встановити контакти з київськими видавництвами та Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР успіху не мали. Наталені Королевій судилося ще побачити віддруковані аркуші своєї книги «Сон тіні. 1313», яка вийшла 1966 р. у Пряшеві. Померла письменниця 1 липня 1966 р. в Мельнику. Похована на цвинтарі Святого Вацлава, біля коханого чоловіка, але надгробну табличку на її могилі так і не встановлено.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Про неї:
Баган Олег. Творчість Наталени Королевої в ідейно-естетичному контекстї доби / О. Баган // Визвольний шлях. – 2007. – №9. – С. 47-60
Венгринюк Христина. Творча доля Наталени Королевої як об'єкт маргінального / Х. Венгринюк // Слово і час. – 2014. – № 8. – С. 45-50 – Бібліогр. наприкінці ст.
Нестерук С. М. Белетризована проекція життя у повісті Наталени Королевої «Шляхами і стежками життя» / С. М. Нестерук // Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Сер., Філологія. – 2016. – № 24 т. 1. – С. 46-48 – Бібліогр. наприкінці гл.
Поліщук Ярослав. Наближення до таємниці: шлях Наталени Королевої в українську літературу / Я. Поліщук // Українська мова й література в сучасній школі. – 2012. – № 6. – С. 20-25 – Бібліогр. наприкінці ст.
Тюрменко І. І. Наталена Королева: стан і перспективи дослідження життя та творчості / І. І. Тюрменко // Український історичний журнал. – 2010. – №3. – С. 204-212 – Бібліогр. у кінці ст.
Усачова Катерина. Цикл "Легенди старокиївські" у творчому доробку Наталени Королевої / К. Усачова // Слово і час. – 2010. – №10. – С. 18-23 – Бібліогр. у кінці ст.
Її твори:
Королева Наталена. Без коріння [Текст] : життєпис сучасниці/ Н. Королева; Укр. Лікар. Т-во Півн. Америки; передм. Я. Крив'як – Клівленд (Огайо) : УЛТПА, 1968. – На розвороті тит. арк.: Твори. Другий том. – 292 с.
Королева Наталена. Предок/ Н. Королева; післямова О.В. Мишанич, ред. В.Г. Дончик – К. : Дніпро, 1991. – 668 c – (Бібліотека історичної прози)
Королева Наталена. Quid est veritas? [Текст] = (Що є істина?)/ Н. Королева; мовний ред. Р. Завадович, мистец. оформл. О. Мошинська – Чікаго : Вид-во Миколи Денисюка, 1961. – 451 с.
Королева Наталена. «Як минула ж субота ...» / Н. Королева // Визвольний шлях. – 1961. – № 4. – С. 277-279