Військовий медичний персонал є головною складовою сучасних Збройних сил, особливо в умовах активних бойових дій. Бойовий медик посідає особливе місце серед медичного персоналу, адже саме на нього покладено обов’язок рятувати життя поранених безпосередньо на полі бою.
Посада бойового медика відповідає третьому рівню надання допомоги за стандартом TCCC – Tactical Combat Casualty Care (тактична бойова допомога пораненим). Цей стандарт укладений на основі аналізу досвіду надання допомоги постраждалим під час багатьох війн та військових конфліктів, в яких брали участь США.
Бойовий медик, на відміну від інших військових, має більшу кількість медичних навичок та засобів для надання першої допомоги, а його обов'язки та завдання в реальних умовах набагато ширші й залежать від ситуації, в якій він опинився.
Військовими медиками можуть стати чоловіки та жінки до 45 років. Після 45 років можна продовжити службу в медпункті частини або госпіталі. Наявність медичної освіти є перевагою.
Добровольці, які вступили до війська, скеровуються до 205-го Навчального центру тактичної медицини ЗСУ. Він створений у 2017 році на базі 169-го Навчального центру Сухопутних військ та навчає надавати домедичну допомогу пораненим за принципами та стандартами НАТО. До повномасштабного вторгнення навчальна програма тривала 2,5 місяця, зараз її скоротили до 4 тижнів.
Амуніція військових медиків. Фото з відкритих джерел
У кожного військового медика є свій рюкзак для надання першої невідкладної допомоги. Його вага – близько 10 кг. А ще – бронежилет, автомат і додаткова аптечка. На бронежилеті знаходиться частина інструментів, необхідних для надання допомоги: катетери, рукавички, турнікет, джгут та ножиці. Поруч із ними – три магазини патронів.
Операція у стабілізаційному пункті у Бахмуті, листопад 2022 року. Фото з відкритих джерел
У зоні бойових дій військові медики надають пораненим бійцям невідкладну допомогу прямо на місці або у стабілізаційних пунктах, які функціонують поблизу лінії фронту. Їхнє завдання – швидко стабілізувати стан пораненого і доставити до шпиталю:
- стабілізувати дихання, крововтрату, тиск, пульс;
- правильно відсортувати пацієнтів – легкий, середній або важкий;
- відправити на наступні етапи евакуації, де в більш спокійних умовах можуть надати спеціалізовану допомогу.
Найголовніше – це скоротити час знаходження пацієнта у стабілізаційному пункті.
Робота бойових медиків на фронті – це постійний виклик. Часто вони рятують життя під мінометним вогнем, артобстрілами або в умовах близького контакту з ворогом, але, незважаючи на це, українська військова медицина знаходить способи для впровадження інновацій.
Електроноші для евакуації поранених. Фото: Державна прикордонна служба України
Україна стала першою країною, яка почала проводити бойові медичні евакуації за допомогою безпілотників. Пораненого достатньо покласти на ноші із гусеницями, які з відстані в 50 метрів оператор за допомогою пульта приводить у рух. Завдяки таким рішенням вдається суттєво зменшити розмір медичних евакуаційних груп із 7 людей до 2-3, а також знизити кількість втрат серед особового складу. До того ж, завдяки цій розробці можна доставляти боєкомплект на «нуль» без особливого ризику для людей. Запас ходу на одному акумуляторі – 2-3 км (або 1 година).
Фото: Генеральний штаб ЗСУ
Військові медики не лише надають невідкладну допомогу під обстрілами, але й забезпечують комплексний медичний супровід підрозділів: опікуються якістю лікування та реабілітацією поранених воїнів. Від рівня та ефективності організації супроводу в екстремальних ситуаціях воєнного часу залежать перебіг та результати бойової травми у поранених. Це вкрай важливо для їхнього швидкого одужання та повернення в стрій.
В умовах воєнного часу бойові медики надають і психологічну підтримку, допомагаючи військовим справлятися із стресом та страхом. Робота у зоні бойових дій пов’язана з емоційним навантаженням, що може негативно вплинути на ментальний стан медичного персоналу. Залишаючись першою лінією порятунку для поранених на полі бою, військові медики стикаються з такими викликами:
- постійний брак часу і ресурсів;
- емоційний тиск через постійні небезпеки;
- робота в екстремальних обставинах із мінімумом обладнання;
- емоційне вигорання;
- виснаження фахівців та навіть їх смерть.
Історії тих, хто захищають нас зі зброєю в руках, рятують, вивозять, надають медичну допомогу, – варті того, аби бути почутими. Бо ці люди зараз – у самому серці війни. Їхні голоси повинні звучати.
Екіпаж військових медиків: Ерік Глеба, Наталія Яким та Михайло Гуштан. Червень 2023 року. Фто з архіву Еріка Глеба
Медик Ерік Глеба, відомий за позивним «Фредді», у 2014 році знав, що таке війна, як пересічний українець. У 2015 році пройшов курси з тактичної медицини за стандартами НАТО на навчаннях, організованих для українських військових в Естонії. У 2019 році Ерік Глеба побачив війну на власні очі, коли вперше прибув на передову у складі 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону 128-ї бригади «Закарпатського легіону».
Нову сторінку російсько-української війни військовий медик зустрів на фронті у місті Кремінна Луганської області. На цьому напрямі Еріка Глеба та його команду чекали понад два місяці роботи на медеваку (роботи з медичної евакуації. – Ред.). За цей час врятовано 120 військовослужбовців – із свого та суміжного підрозділів. Під час широкомасштабного вторгнення, за постійну кров на одязі і ножиці в руках, Ерік отримав від побратимів позивний «Фредді».
«Мої руки – твої руки», – так характеризує роботу екіпажу військових медиків Ерік Глеба, називаючи її виключно командною справою. Пораненого військовослужбовця доставляють у стабілізаційний пункт, де з ним працює вся бригада медиків, у складі якої 4-5 лікарів. Вони працюють скомпоновано. Ерік Глеба відзначає, що саме за таким принципом організована робота медиків в арміях країн НАТО. На Луганщині за медиком закріпилася слава профі, який за будь-яких умов потрапить у вену. Він визнає, що це – один із його талантів. Ці секунди – це врятоване чиєсь життя.
У 2023 році «Фредді» з командою рятували поранених на Херсонщині, пізніше – контрнаступ на Запорізькому напрямку. Всюди – висока щільність бойових дій та багато поранених.
Його заслуги з порятунку поранених бійців відзначені державними нагородами – медаллю «За врятоване життя» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня і відзнакою Головнокомандувача В. Залужного «За досягнення у військовій службі».
Порятунок поранених військовослужбовців з лівобережжя Херсонщини – завжди ризик і випробування для всіх, хто до цього причетний. Бойові медики рятують життя побратимів, долаючи водні перешкоди, та евакуюють поранених із найнебезпечніших ділянок фронту. Люди, які сідають у човен, – справжні герої. Дніпро широкий, тут безліч проток, островів, це дуже складно насправді.
«Пекар» виконує обов’язки бойового медика підрозділу розвідки спецпризначення. Фото: Південне оперативно-територіальне об'єднання Національної гвардії України
Бойовий медик 34-го Херсонського полку Національної гвардії, на псевдо «Пекар», родом із Миколаєва. У цивільному житті чоловік займався вебдизайном, а нині виконує обов’язки бойового медика підрозділу розвідки спеціального призначення. Ще до початку російсько-української війни «Пекар» проходив курс надання першої домедичної допомоги, тож бойову медицину обрав не випадково. Зараз він працює на півдні України разом із своїми побратимами та бере участь у складних операціях.
На напрямку, де «Пекар» виконує бойові завдання, немає можливості евакуювати побратимів броньованою технікою чи хоча б звичайним автомобілем. Тому бійці використовують човен, що досить сильно ускладнює евакуаційні заходи, адже його неможливо захистити від уламків, скидів чи дронів. Евакуація в настільки складних бойових умовах іноді затягується не на години, а навіть на місяці. Траплялося, вона тривала 40-45 днів і довше. Важко поранених вивозять у першу чергу. Найпоширеніші бойові травми: контузії, вибухові, осколкові та вогнепальні поранення із стрілецької зброї. Бойовому медику неодноразово довелося надавати медичну допомогу побратимам із суміжних підрозділів під час щільного обстрілу противника.
Війна змінила «Пекаря»: відбулася переоцінка цінностей. Розумієш, що ті речі, які вважав для себе цінними, не мають особливого значення в житті. Війна вимусила сконцентруватися на іншому – насамперед, на допомозі людям.
Використані джерела
Інтернет-ресурси:
