Його ім'я було мало відоме навіть історикам у Радянському Союзі й майже викреслено з сучасної історіографії, оскільки його життя та боротьба перекреслюють усі міфи про ОУН-УПА в роки Другої світової війни.
Василь Івахів народився 18 квітня 1908 року в с. Подусільна Перемишлянського району Львівської області, загинув у віці 35 років – 13 травня 1943 року в с. Черніж Волинської області. Він був одним із засновників УПА та її перших командирів на північно-західних українських землях, що залишився в тіні Романа Шухевича.
З дитячих років був пластуном-розвідником, входив до 20 куреня ім. П. Орлика (Рогатин) Пласту. Закінчив гімназію, старшинську школу польської армії. За політичні переконання та членство в Організації українських націоналістів був заарештований польською поліцією, засуджений до 6 років ув’язнення, на волю вийшов у січні 1936 року. Вдруге був заарештований у серпні 1938 року, звільнився у вересні 1939-го.
Василь Івахів брав участь у ІІ Великому Зборі ОУН у Кракові у квітні 1941 року, делегати якого головою ОУН обрали Степана Бандеру. Був викладачем на старшинських курсах ОУН в Кракові (31.03-03.04.1941), де отримав звання поручника. Влітку 1941 року Івахів керував підстаршинською школою ОУН у Поморянах Львівської обл. У ній навчалось 300 юнаків. Однак гестапо заарештувало всіх викладачів і учнів цієї школи, після чого Василь із побратимами близько року провів у львівській в'язниці, звідки був звільнений за клопотанням митрополита Андрія Шептицького.
З літа 1942 р. Василь Івахів – військовий референт проводу ОУН (бандерівського руху) на південно-західних українських землях і член підпільного військового штабу, створеного при проводі ОУН(б). На першій Військовій конференції ОУН(б), що проходила на початку грудня 1942 р. у Львові, Василь Івахів у своїй промові розповідав, що на Волині польські озброєні загони нападають на українські села, а німці створили каральні відділи. Власне тут він і висловив ідею про необхідність створення на базі повстанських загонів єдиної повстанської армії. Більше того, він виступав за створення потужних збройних загонів для протистояння в першу чергу саме німцям. Тобто мова не йшла про якийсь тихий опір, агітаційно-просвітницьку роботу або саботаж, Івахів закликав соратників по партії відкрито воювати з окупантами.
15 лютого 1943 р. у с. Піддубці Василь Івахів проводить нараду з питань створення націоналістичних повстанських загонів. Саме тоді місцеві провідники ОУН отримали конкретні вказівки щодо організації майбутньої повстанської армії. Військовий референт переконував, що сил бандерівців на Рівненщині цілком достатньо для розгортання реальної боротьби, плюс він серйозно розраховував на допомогу з боку загонів «Поліської Січі» отамана Бульби-Боровця, яка давно діяла в цьому регіоні. Останні представляли інтереси уряду УНР в еміграції, пишалися своєю демократичністю і сторонилися націоналістів, яких вважали членами тоталітарної організації.
Керівництво ОУН(б) сприймало таку позицію «бульбівців» доволі жорстко. Фактичний керівник організації (після арешту Степана Бандери) Микола Лебідь найбільше прагнув перешкодити сповзанню національно-визвольного руху в отаманщину зразка 20-х років і тому тримав курс на силове підпорядкування «бульбівців». Однак Йосип Сонар (саме таким псевдонімом тоді користувався Василь Івахів) не хотів марного пролиття української крові і робив усе можливе для союзу патріотичних сил.
Задля об’єднання націоналістичного руху опору 9 березня 1943 р. Василь Івахів як командуючий військовими підрозділами ОУН(б) провів переговори з головним командиром УПА «Поліська Січ» отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем, в результаті чого було прийняте рішення про створення спільного штабу, а також рішення про те, що вся національна армія виступає під єдиною назвою – Українська повстанська армія.
Діяльність по розбудові структур УПА, яку розгорнули на Волині В. Івахів разом з Юліаном Ковальським та Семеном Снятецьким, значною мірою вплинула на темпи і якість формування національного підпілля, однак невдовзі була перервана. 13 травня 1943 р. усі троє старшин потрапили у влаштовану німецьким підрозділом засідку біля с. Черниж на підступах до міста Колки і загинули у прийнятому бою разом із ще 7 повстанцями, які складали їхню нечисельну охорону. Посмертно Василь Івахів нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу, йому присвоєно звання підполковника УПА. Смерть Василя Івахіва і членів його штабу стала відчутним ударом по організації відділів УПА. Загиблі командири були поховані у братській могилі в с. Бечаль (тепер Костопільського р-ну Рівненської обл.). У 2004 р. там було відкрито і освячено пам’ятник героям.
Пам'ять же про одного з перших творців УПА назавжди увійшла в народну культуру, ставши словами пісні. Яку донині співають як неофіційний гімн УПА в різних куточках світу. Саме Василю Івахіву і його побратимам присвячена пісня молодого повстанця Миколи Галичка (Чорногора) «Десь там далеко на Волині створилась Армія УПА»:
Гей на півночі, на Волині,
Там, де створилася УПА,
Там вже воскресла Україна
І залунала свобода.
Про контингенти там не знають,
Люди живуть немов в раю,
Бо за ту волю золотую
Волинь пролляла кров свою.
Горіли села і містечка,
Борці боролись ніч і день.
В перших рядах борців-героїв
Згинув Івахів, наш Василь.
Згинув як лицар України –
На полі слави! Як борець.
Ціле життя страждав по тюрмах,
Геройська смерть сплела вінець.
Прощай, герою України,
Прощай, наш друже дорогий,
Твої діла – нами незабуті,
А твій наказ – для нас святий.
А в Подусільній сестра плаче,
Щодня виходить за село,
Чи не вертає любий братчик,
Чи не побачить більш його.
Не плач, сестричко, не журися,
Поглянь у синю далечінь –
Твій брат помер та жити буде
В пам’яті вічних поколінь.
