Портрет М. Коцюбинського.
Автор Михайло Жук (1907р.)
Михайло Михайлович Коцюбинський – один з найоригінальніших українських письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття. Він вивів літературу на європейський рівень, урізноманітнив її багатогранними напрямками, у тому числі модернізмом. Саме його творчість вперше в українській літературі увібрала в себе імпресіонізм, глибокий психологізм, елементи експресіонізму, неореалізм та інші трендові течії мистецтва і культури того часу.
Його називали сонцепоклонником, соняхом. Бо над усе любив сонце, квіти, дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою в бутоньєрці. Він любив життя, людей, землю. Прагнув до прекрасного.
Володимир Гнатюк, етнограф: «Квіти- це була його пристрасть і розкіш, і треба було бачити, як його очі іскрилися , коли переходив царинкою, засіяною сотками різних квітів. Не міг здержатись, щоб не запитати когось про їхню місцеву назву, яку не раз записував собі, додаючи до неї й ботанічну назву…Високо інтелігентний, умів вести і піддержувати всяку розмову так, що кожний мав задоволення розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не образити… До кожного привітний, скромний, нітрошки не зарозумілий, умів увійти в чуже становище, відчути його, зрозуміти чужу душу. Особливо був чулий на чужий біль…Безкорисний аж до пожертвування, усе робив із внутрішнього переконання, а нічого інтересу… Гарячий патріот, любив свій край і народ над усе, готов був йому віддати всі свої знання, весь свій талант…»
Сучасник письменника, критик Сергій Єфремов так сказав про нього: «Людина культурна, до найменших подробиць європеєць з голови до п’ят… був справжнім аристократом духа без жодного силування з свого боку…»
Літературний учень і земляк М.М. Коцюбинського Михайло Стельмах так сказав про літературну спадщину письменника: » Усе, дорогий Михайле Михайловичу, що написане кров’ю Вашого серця, зосталося в пам’яті нашого народу, а слово і краса ім’ям народу увійшли у безсмертя»
Новела “Intermezzo” є шедевром новелістики ХХ ст., своєрідним прикладом синтезу мистецтв у творчості М. Коцюбинського. Це своєрідний естетичний маніфест письменника про роль і завдання митця в суспільстві. Була написана 1908 році , коли Михайло Михайлович жив у Чернігові. Ще були свіжі спогади про події революції 1905–1907 рр. Після її поразки настала «чорна реакція»: після певного розгублення царський уряд повів рішучий контрнаступ, жорстоко розправляючись із учасниками подій 1905 року. Суспільно-політична атмосфера тих днів дуже добре відтворена в листах Коцюбинського. Так, 13 липня 1905 р. він пише В. Гнатюкові: «…Перед кількома днями довелося стояти кілька хвилин перед рушницями козаків, виміреними в публіку, і чекати, що ось-ось ляжеш трупом». За угодою з Вільгельмом II частину армії із західного кордону було перекинуто в глиб країни для придушення селянських повстань. Козакам наказано поводитися з селянами, як з ворогом на окупованій території. Грізна примара «столипінського галстука» нависла над країною. За цих умов частина інтелігенції зневірилася в подальшій боротьбі. Серед неї посилилися ідейні хитання. Дехто вдався до «богобудівництва» і «богошукання» або намагався сховатися за вивіскою «мистецтво для мистецтва».
У суспільстві запанував настрій апатії, втоми. У листах письменник із глибоким сумом відгукується про цей час: «Взагалі переживаємо подлі часи. Суспільність, забита, злякана, втомлена, сидить над розбитим коритом і апатично, без мрій, дивиться на мур, що стоїть перед нею».
У новелі знайшли своє художнє відображення події з життя та переживання самого письменника, тож часто дослідники звертають увагу на її автобіографічний характер. Свідчення цього знаходимо у його листах. Зокрема у травні 1908 р. М. Коцюбинський пише до польського поета М.С. Вікшемського: «Попросту кажучи, я дуже хотів би, користуючись Вашими торішніми запросинами, спочити деякий час у Клепочах (буду вільний з кінця сього місяця). Тільки – слово: коли Вам незручно через що-небудь пустити мене до себе в хату на сей раз – мусите сказати мені одверто. Думаю, що я маю право на таку щирість. Я дуже втомлений – і так хочеться мені спочити серед природи. Заважати Вам не міг би, бо і сам потребую мінімум вражень та спокою, бо душа ледве держиться в тілі».
Але замість мандрівки до волинського села, у червні 1908 р. доля привела М. Коцюбинського до маєтку знаного українського мецената й громадського діяча Євгена Чикаленка у село Кононівка поблизу міста Яготин (нині територія Київської області) . У листі цього періоду до своєї знайомої Олександри Аплаксіної Михайло Михайлович зазначає: «Читаю велику книгу природи і коли навчуся чому-небудь, буду писати. З тих пір як опинився в повному усамітненні – відчуваю, як я страшенно втомився душею. Не фізична втома, а душевна. Не хочеться бачити людей, вести розмови. Хочеться скинути з себе усю хвилю людського бруду, яка непомітно заливала твоє серце, хочеться очиститися і відпочити. Яка дивна річ мовчання, як облагороджують і звеличують ці нескінченні простори земної і небесної краси. Я просто зливаюся з цією блакитною і зеленою чистотою і сам стаю спокійнішим і чистішим».
У листах до дружини письменник зізнається: «Погано, що й досі не можу сісти за роботу. Чи то сільське повітря, чи втома, але не хочу писати, думки не йдуть до голови, хоч це мене мучить. Може, таки переможу себе». Через деякий час: «…і знову не хочеться писати». А також: «Людей просто не переношу, а коли, гуляючи, десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись… Писати почав та й кинув…».
Нарешті в листі згадуються ті образи, які згодом стануть дійовими особами твору: «Так полюбив зелені простори, сонце, що мені жалко години, проведеної в хаті». Ці рядки стали свідченням того, що втома відступає, що письменник починає помічати красу природи і вона не залишає його байдужим, він захоплюється нею, він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий свої переживання вилити на папір. Прийшов час творити.
За кілька днів до від'їзду з Кононівки письменник починає писати «Intermezzo». Про це дізнаємося з листа дружині від 9 липня 1908 року: «…цілий ранок сидів на човні у болоті, серед комишів, робив студію… близько був до природи, а безлюддя заспокоїло мої нерви». З цих рядків стає зрозуміло, чому автор присвячує новелу саме Кононівським полям.
Повернувшись до Чернігова, М. Коцюбинський знову береться до роботи. У листі від 23 вересня 1908 р. митець повідомляє редакторові журналу В. Гнатюкові, що закінчив невелику новелу для «Вісника», назвав її “Intermezzo”. Твір був опублікований на початку 1909 р. в журналі «Літературно-науковий вісник». М. Коцюбинський відтворив надзвичайно майстерно трагічну самотність людської душі серед прекрасної, загадкової та гармонійної природи.
«”Intermezzo” мені вподобалося гарячим чуттям автора до первісної природи. Писав чутливий поет, загублений серед людського клопоту і бруду», - зазначав у листі до М.Коцюбинського український художник і мистецтвознавець Олексій Грищенко.
Лірична новела, створена Михайлом Коцюбинським, до сьогодні вражає читача своєю оригінальною імпресіоністичною манерою написання, надзвичайно тонко виписаним настроєм ліричного героя, оригінальними образами та символами.
Використані джерела
- Белетристична лабораторія. До 115-ліття з часу написання М.Коцюбинським новели «Intermezzo». Передісторія
- Аудіокнига Михайло Коцюбинський — Intermezzo
- Вінницький літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського
Відео матеріали