«Наддніпрянка» – історія та постаті
Минулий 2017-й увібрав у себе немало знаменних дат і подій. Одна з них – столітній ювілей газети «Наддніпрянська правда», яка багато років була головним літописом Херсонщини, кузнею кадрів для багатьох засобів масової інформації – газет, радіо, телебачення. Віддаючи шану журналістам та громадським кореспондентам, які пов'язали свої творчі долі з «Наддніпрянською правдою», обласна організація Національної спілки журналістів України та обласна наукова універсальна бібліотека імені Олеся Гончара провели ювілейний вечір. Це була хвилююча зустріч декількох поколінь журналістів газети-ювілярки, активних дописувачів, поліграфістів. А згадати було що. На екрані і у виступах проходили хвилюючі події з історії Херсонщини, які знайшли відображення на шпальтах головної газети нашого краю.
...На своїх початках головна газета Таврійського краю проходила складний і цікавий шлях становлення та розвитку. Перша пожовтнева попередниця «Наддніпрянської правди» – газета «Известия Херсонского Совета рабочих и военних депутатов» почала виходити у світ у березні 1917 року. У подальшому видання кілька разів змінювало назву, це були: «Херсонская правда», «Известия», «Херсонский коммунар», «Херсонський комунар», «Червоний селянин», «Рабочий»...
Як свідчить у своєму цінному дослідженні про історію херсонської поліграфічної справи працівниця головної херсонської бібліотеки Ольга Лянсберг, газети перших пожовтневих років – найцінніше першоджерело відомостей про найважливіші історичні події, що відбувалися на Херсонщині. Жовтнева революція, Громадянська війна, «безкінечні інтервенції: німців, англійців, греків, французів, гетьманщина, денікінщина і врангелівщина з їх дикою канонадою по Херсону з Олешок у 1919 і 1920 pp...», – це був один з найскладніших періодів історії нашого краю, часи руйнувань та втрат, надій і перших здобутків в економічному, соціальному, політичному, духовному житті, що знаходять своє відображення на сторінках місцевої преси.
Газета – це насамперед її творці: організатори та журналісти. Одним із перших редакторів попередниць «Наддніпрянської правди» – «Херсонської правди» (очолив газету двадцятилітнім!), а також організатором іншої головної газети краю – «Известий Херсонского военно-революционного комитета...» був талановитий журналіст та літератор Валерій Кирпотін. У подальшому він стане секретарем Максима Горького, відомим літературознавцем, автором багатьох фундаментальних досліджень творчості Достоєвського, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Лєрмонтова, Пушкіна, заслуженим діячем науки, професором Літературного інституту імені Максима Горького.
З 1 березня 1928 року замість газет «Рабочий» та «Червоний селянин» почала виходити у світ газета «Наддніпрянська правда». Гортаючи підшивки «Наддніпрянки» (так газету називали читачі у пізні роки), ми відчуваємо пульс буремних, трагічних, трудових, героїчних часів, пульс праці, радості, болю, страждань... І трудовий ентузіазм представників різних поколінь. За усім цим невпинним потоком інформації, що супроводжував народження нової пролетарської держави, стоять імена газетярів-професіоналів, а також їх громадських помічників – робкорів, військкорів, сількорів, які, попри всі труднощі класової боротьби, несли місію літописців Нижньодніпров'я.
Цікаві дані про початок робсількорівського руху на Херсонщині містить уже назване дослідження Ольги Лянсберг. Так, 1923 року редакція газети «Херсонский коммунар» виступила з ініціативою проведення кампанії за організацію робсількорівського руху в Херсоні. Робітничих і сільських кореспондентів очікував відповідальний фронт – боротьба за відновлення господарства країни. Робсількори виступали в газеті як автори заміток і кореспонденцій, учасники рейдів і постів. На підприємствах і в установах Херсона проводилися вибори робкорів, але ця система була згодом замінена добровільною.
27 травня 1923 року відбувся перший окружний з'їзд робсількорів. До цього часу організація нараховувала 116 робітничих і близько 300 сільських кореспондентів. Важливо, що саме з робсількорівського руху народилася Херсонська асоціація пролетарських письменників – відділення Всесоюзної асоціації. Її було засновано 20 травня 1924 року. Крім робкорів, до Херсонської асоціації входили також члени літературних гуртків.
Серед довоєнних редакторів газети – Анатолій Крашаниця, Михайло Різницький та інші. Старі підшивки зберегли імена та твори відомих журналістів, які працювали у газеті наприкінці 1920-х років, це – Василь Реп'ях, Михайло Роменський, Василь Матяш, Михайло Дар'ял-Красніченко та інші. Дуже цікава постать Василя Матяша. Він був журналістом-універсалом: у старих підшивках місцевих та республіканських видань зустрічаються його вірші, нариси, рецензії, кореспонденції. Як згадував у своїй розповіді про воїнів-наддніпрянців наш колега Давид Петрович Гаухман, Василь Матяш був чудовим нарисовцем, рецензентом, стилістом, брався за найважчі теми, був визнаним авторитетом у мистецьких колах.
Цікаво, що 1928 року одним із провідних співробітників газети «Наддніпрянська правда» був Юрій Дольд-Михайлик (матеріали він підписував – Юрій Дольд), який у подальшому став відомим письменником, майстром детективного жанру, автором відомого екранізованого роману «І один у полі воїн». З «Наддніпрянською правдою» пов'язана доля талановитого журналіста та фотокореспондента Олександра Петражицького, літератора, історика нашого краю, автора багатьох друкованих краєзнавчих видань, репресованого сталінським тоталітарним режимом. Життя його обірвалося в осінні дні рівно вісімдесят років тому у застінках херсонської в'язниці.
Говорячи про історію «Наддніпрянської правди», не можна не згадати іншого відомого письменника – Божка, одного із засновників українського історичного роману. Перші його публікації в газеті були вміщені 1929 року, коли він збирав на Херсонщині матеріали до своєї повісті «Українська Шампань». Із 1930-х років письменник жив у Херсоні, друкувався у газеті. Був репресованим, відбув заслання, 1944 року хворим повернувся до Херсона, намагався потрапити до Армії. Важливо, що до відправки на фронт «Наддніпрянка» фактично прихистила Божка, взявши на роботу літредактором.
У спогадах про «Наддніпрянку» на особливо тепле, вдячне слово заслуговують журналісти-патріоти, які захищали Вітчизну від фашистів на полях Другої світової війни. Про шістьох з тих, хто не повернувся з фронтів, свого часу згадував у газеті фронтовик-наддніпрянець Давид Петрович Гаухман. Мусій Смілевський був мужнім розвідником, виконавцем найскладніших спеціальних завдань, а потім і командиром партизанського загону «Журналіст». Загинув 1944-го року у Молдавії. На місці боїв загону встановлено пам'ятник героям-партизанам. Семен Хазанович партизанив у загоні Гірського. Виконуючи завдання командування, дістався з окупованої Херсонщини на Велику землю. Доповівши про справи і потреби партизан, знову повернувся у свій загін. Петро Мартинов, літпрацівник газети, загинув далеко від Дніпра, на підступах до Ленінграда. Василь Матяш, про якого розповідалось раніше, на війні був офіцером-зв'язківцем. На важких воєнних дорогах поклали свої голови також наддніпрянці Станкевич і Школьник.
З завершенням війни і перемогою над гітлерівською Німеччиною в редакції з'явилися молоді журналісти, вчорашні фронтовики: Василь Бородачов, Лідія Цурікова, Іван Ацеховський, колишній моряк Володимир Кибальник, власкорами стали теж фронтовики Михайло Гімпель, Іван Лошак, Іван Лозовий. Колишній фронтовик, водій автомашини Надія Рижикова, яка доставляла на передову снаряди, стала телетайпісткою. Далі йде ще одна хвиля фронтовиків-наддніпрянців: Іван Рой, Іван Гайдай, Кость Михеїв, пізніше до редакції приходять Олександр Фомін, Іван Шморгун, Іван Петренко, Петро Білик.
Дуже важлива постать в історії «Наддніпрянки» – її перший повоєнний редактор, письменник Петро Рєзников, який очолював редакцію майже 20 років. Фактично за редакторства Петра Дмитровича у «Наддніпрянській правді» народилося дві обласні творчі спілки: журналістська та письменницька. З 1959 року Рєзніков – відповідальний секретар Херсонської філії Спілки письменників України, став першим на Херсонщині членом Спілки письменників СРСР. Він відкрив шлях у письменництво багатьом молодим побратимам-літераторам.
У 1960-і роки працював заступником редактора «Наддніпрянської правди» Кость Михеїв – талановитий поет, прозаїк, журналіст, у подальшому – редактор популярного в Україні журналу «Донбас», заслужений працівник культури України. Він вирізнявся не лише журналістським та письменницьким хистом. Зокрема, майстерно малював (графічні роботи письменника стали невід'ємним супроводом сатиричних та гумористичних творів). Хоча письменницький талант Костя Єгоровича широко розкрився на Донеччині, сподіваємось, його творчість ще зацікавить земляків.
Понад два десятиліття віддав газеті «Наддніпрянська правда» Іван Гайдай. Мужній захисник Вітчизни у Другій світовій війні, турботливий організатор і вихователь журналістської родини нашого краю, талановитий письменник, заслужений працівник культури України, активний і принциповий громадський діяч. «Наддніпрянка» епохи Гайдая заклала високі журналістські стандарти, які ще довго не втрачатимуть своєї актуальності. На них орієнтувалися колеги з обласних, районних, багатотиражних газет, а також численний робсількорівський актив.
Зі 100-літньою історією «Наддніпрянки» пов'язані імена цілих поколінь самовідданих талановитих журналістів і письменників. Вони не нажили великих матеріальних статків, не залишили багатої спадщини своїм дітям-онукам. Зате вони передали неоціненний скарб усім нам і нашим нащадкам – тисячі яскравих публікацій, цінний літопис історії нашого краю. Імена подвижників слова закарбовані на шпальтах головної газети Херсонщини – шанобливо названої читачами «Наддніпряночкою». У розквіт популярності її тижневий наклад сягав мільйона!
Журналісти –
Олександр Голобородько,
Любов Лагутенко.
Херсонський вісник. – 2018. – січень (№ 6). – С. 4.