Непростий життєвий шлях випав на долю провідного діяча РУП (фактичного лідера з 1903 року) та УСДРП (з 1905), активного члена Центральної Ради, з листопада 1917 – генерального секретаря праці й військових справ, посла УНР у Німеччині (1919-1920).
Микола Володимирович Порш народився 19 жовтня 1879 р. у німецько-єврейській дворянській родині в місті Лубни. Батько Миколи був юристом. Мати – вільнопрактикуючою акушеркою. Навчався в Лубенській гімназії, в якій увійшов до українського гімназійного гуртка, заснованого В.Шеметом. З 1890-х років М.Порш, що дотримувався марксистських поглядів, брав участь в українському національному русі. Пізніше, навчаючись у Київському університеті св. Володимира, належав до української студентської громади й у 1903 р. очолив Київський комітет Революційної української партії (РУП). 1902 р. за революційну діяльність був висланий з Києва. Разом із Д.Антоновичем редагував партійний часопис «Праця» (Львів, 1904–1905 рр.). Співробітничав у газеті «Селянин», провадив агітаційно-пропагандистську роботу в Києві та Ніжині. Під час внутрішньопартійної дискусії щодо національного питання, внаслідок якої РУП розкололася, Порш відстоював ідею незалежності України й осібного існування української партії, на противагу групі М. Меленевського та О. Скорописа-Йолтуховського, які вийшли з РУП і приєдналися до РСДРП на правах автономної Української Соціал-Демократичної Спілки. У 1906, незабаром після заснування УСДРП, Порш разом з Д. Антоновичем, В. Винниченком і С. Петлюрою став одним з її лідерів.
Варто зауважити, що в питаннях самостійності української соціал-демократичної організації М.Порш був послідовним і непохитним адептом збереження незалежності від РСДРП. Автономію ж України він фактично розглядав у рамках цілковитої політичної самостійності. Свої правові та політичні погляди він висвітлив у написаних у 1903–1905 рр. програмних документах РУП, УСДРП, їх статутах, резолюціях тактично-організаційного характеру, публіцистичних статтях, зокрема: «З приводу існуючого питання» (1905), «Національні організації пролетаріату» (1906), «Автономія України у світлі соціал-демократичної критики» (1906), «Робітнича партія і економічна боротьба пролетаріату» (1906), «Останній з'їзд Російської соціал-демократичної партії» (1906), «Україна у державному бюджеті Росії» (1909), «Сучасний момент у житті української нації і завдання української соціал-демократії» (1910), «Нагальна потреба» (1910), «Державний бюджет Росії» (1911, під псевдонімом М.Гордієнко), «Відносини України до інших районів Росії на робітничому ринку» (1912), «Робітництво України» (1912), «Капіталізм і російська культура на Україні» (1912) тощо, та у книгах і брошурах «Пролетаріат на Україні» (1907), «Про автономію України» (1909), «Наші організаційні завдання» (1910), «Автономія України і соціал-демократія» (1917), «Україна і Росія на робітничому ринку» (1918) та ін.
У 1917 Микола Володимирович входить до складу Української Центральної Ради та Малої Ради. У листопаді 1917 р. Порш був призначений генеральним секретарем праці УНР, а 18 грудня – генеральним секретарем військових справ.
Як генеральний секретар праці М.Порш був серед тих, хто досить жорстко відреагував на Маніфест петроградської (більшовицької) Ради народних комісарів до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради від 3 грудня 1917 р., в якому з одного боку визнавалася УНР, а з іншого – явно засвідчувалося втручання в її внутрішні справи з боку РСФРР. Так, на Всеукраїнському з’їзді рад робітничих, селянських i солдатських депутатів України у Києві (4-6 грудня 1917 р.) він виступив із різким закликом відхилити вимоги ультиматуму і підтримати Центральну Раду.
Проте більшу частину своєї уваги М.Порш приділяв роботі військового секретарства. За його подданням 16 січня 1918 Мала Рада прийняла закон «Про народну армію», який регламентував основні засади створення української армії на основі народної міліції. Як відзначають дослідники, ця політика була схожою на ту, яку проводили інші уряди, що постали на уламках колишньої імперії. Зокрема, Раднарком розпочав демобілізацію раніше уряду УНР, а Декрет про створення Червоної армії був виданий лише через 12 днів, після аналогічного українського закону «Про народну армію».
У 1917-1918 рр. Порш також був у ЦК УСДРП, очолював Українську Раду робітничих депутатів. Та все ж мусимо зазначити, що за період перебування Миколи Володимировича на посаді генерального секретаря військових справ українські війська зазнали ряд істотних поразок (зокрема загибель київських студентів під Крутами) і втратили контроль над понад половиною своєї території.
За часів Української Держави й гетьманування П. Скоропадського М. Порш дотримувався антигетьманської позиції: став активним учасником опозиційної урядові організації – Українського національного союзу. І як результат 27 липня 1918 р. – заарештований разом з С.Петлюрою за звинуваченням у підготовці повстання проти гетьмана. І був звільнений напередодні повстання Директорії.
В епоху правління Директорії був призначений послом у Берлін, де перебував з 1919 по 1920 рр. Сам М.Порш визначав мету своєї діяльності так: «Здобути якнайбільший вплив на всі німецькі круги і сили та використати їх у кожнім данім моменті у найкорисніший спосіб для української політики». Задля реалізації цієї мети всю діяльність посольства він розділив на три частини: 1) українсько-німецьку політику; 2) українську закордонну політику у ширшому розумінні цього слова; 3) питання внутрішньої політики УНР. Також визначив напрями співпраці з такими колами: соціал-демократи, група П.Рорбаха і А.Шмідта, промисловці, німецькі колоністи, євреї, військові та преса.
У 1920 р. відійшов від політичної діяльності. Після ліквідації УНР оселився в Німеччині й присвятив себе науково-дослідній роботі, передусім у галузі економіки. У ній чимало уваги він приділив проблемі визиску царською Росією України та значенню останньої в економічному піднесенні Російської імперії. Під псевдонімом «Гордієнко» М.Порш полемізував із П.Струве про перспективи самостійного розвитку української економіки. Переклав українською мовою праці К.Маркса, зокрема «До критики політичної економії» (1923 р.). Зрештою М.Порш певною мірою переосмислив власні погляди й з позицій доктринера класової диктатури та соціал-демократичного марксиста-ортодокса поступово дійшов до платформи соціалістичного націонал-демократизму.
Помер М.Порш у німецькому місті Бізенталі 16 квітня 1944 р., а похований був у Берліні на православному цвинтарі в районі Тегель.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
- Магурчак А. Громадсько-політична діяльність Миколи Порша / Історичний календар : навч. посіб. для студ. гуманіт. ф-тів:щорiчник: наук.-попул. та лiт. альманах / А. Денисенко; Київська міська Рада, Історичний клуб «Планета», Генеральна дирекцiя Київської міської Ради з обслуговуванню іноземних представництв; Київ. міськрада, Іст. клуб «Планета», Ген. дирекцiя Київ. міськради з обслуг. інозем. представництв; упоряд. А. Денисенко, упоряд. В.Д. Туркевич- К. : Україна, 1996. 2007: / упоряд. А. Денисенко, упоряд. В.Д. Туркевич - Бібліогр. в кінці розд. С. 323-327.
- Магурчак Андрій. Микола Порш у вирі революційних подій 1917 р. [Текст] / А. Магурчак // Київська старовина. - 2007. - N3(трав.-черв.). – С. 150-160.
- Порш Микола Володимирович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. – Т. 4 : Н – П. – 720 с.
- Солдатенко Валерій Федорович. Проект «Україна», 1917-1920 рр. Постаті/ В.Ф. Солдатенко; передм. Д.В. Табачник - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. – Бібліогр. наприкінці ст. – 510, [1] с., [4] л. фот. с. – (Проект «Україна»).
