Микита Павлович Годованець – «широко відомий, – за його самоіронією, – аж до Колими», патріарх української байки ХХ століття, автор понад 30 книжок, загальним накладом більш як півмільйона примірників! І водночас – невідомий...
Творчу спадщину Микити Годованця до певної міри можна порівняти із спадком Езопа, Федра, Бабрія, Лафонтена… Його байки та переклади прикрасили європейську та світову культуру, зробили її багатшою, яскравішою, колоритнішою, привнесли в неї наше, суто українське, і цим помітно збагатили безцінні класичні набутки.
Микита Павлович Годованець народився 26 вересня 1893 року у с. Вікнини Гайворонського району, що на Кіровоградщині (нині ж – Гайсинського району Вінницької області) у селянській родині.
Закінчивши Степашківську учительську школу, там же, на Гайсинщині, працював учителем у селі Орлівці, потім – у Бубнівці на Гайсинщині. Навчав селянських дітей, пробував писати вірші. А тут і до війська призвали – йшов неспокійний, передгрозовий 1914 рік. Службу проходив в Естонії, у Ревелі. Та душа, неспокійна вдача прагнули волі, а не строю. Тож щойно демобілізувавшись, вирушив до Києва, де влаштувався на підготовчі курси для вступу в університет, а водночас і на кооперативні курси, де готували кадри споживчої кооперації. На кооперативних курсах видавалася газета, до якої слухачі писали статті, нариси, вірші. Дописував до газети і Микита Годованець. Його матеріали привернули увагу начальства, і йому невдовзі запропонували штатну роботу в редакції.
Журналістська практика тривала недовго, бо незабаром юнак одержав призначення інструктором споживчої кооперації у Кам’янець-Подільський. Гарне старовинне місто одразу причарувало письменника. Та невдовзі, через збанкрутіння кам'янецької споживчої спілки, він повертається до вчителювання. Влаштовується в Голосківську школу, що неподалік Кам’янця-Подільського. Одночасно співробітничає в редакції журналу «Сільська біднота». Пише байки, вірші, друкується. Відтак переїжджає до Вінниці, Харкова, Києва.
А далі – тривала перерва, яка розтяглася на довгих два десятиріччя: вже відомий на той час письменник відбував термін покарання на Колимі. Перебував він там з 1937 по 1947 рр. У вересні 1957 р. Микиту Павловича було реабілітовано. В 1954 р. власті дозволили письменнику переїхати на Хмельниччину і поселитися у Кам’янці-Подільському.
Одна за одною з’являються нові збірки творів, а також перекладів і переспівів. За своє недовге творче життя сатирик створив понад 500 власних оригінальних байок, притч, опрацював більше 1100 запозичених сюжетів. Остання збірка його творів побачила світ у 1975 році у видавництві «Дніпро», коли автора вже не було серед живих.
27 серпня 1974 р. М. Годованець відійшов у вічність. Похований він на старому міському кладовищі м. Кам’янця-Подільського.
Більше цікавої інформації за посиланням Микита Павлович Годованець…