Львівський "Апостол" або "Діяння та послання апостольські"

У лютому виповнилося 450 років від часу виходу у світ книги, яка традиційно вважається першою в Україні датованою книгою. Львівський «Апостол», або "Діяння та послання апостольські" (15.02.1574) й дотепер залишається свідченням високого рівня вітчизняної поліграфічної техніки.

Життя її творця - українського першодрукаря Івана Федорова - сповнене загадок. Не відомі ні рік, ні місце його народження, ні навіть соціальне походження. Правда, виявлений документ, з якого випливає, що в 1532 році він був удостоєний ступеня бакалавра в Краківському університеті. Перші достовірні відомості про Федорова в російських джерелах починаються з післямови до «Апостола» 1564 року, де повідомляється, як за розпорядженням Івана Грозного до видання першої датованої російської книги приступили диякон кремлівської церкви Миколи Гостунського Іван Федоров і Петро Тимофіїв Мстиславець (ймовірно, виходець з білоруського міста Мстиславля) … В 1565 – 1568 рр. з невідомих причин (можливо потрапили в немилість до царя) вони покидають Москву й опиняються в маєтку відомого прибічника православ’я, великого гетьмана литовського Гната Ходкевича. Івану Федорову довелося восени 1572 року покинути Заблудово та перебратися до Львова, де в 1574 році вже в своїй власній друкарні він видав «Апостол», над яким працював від 25 лютого 1573 до 15 лютого 1574. Друкувалась книга на кошти самого Федорова, також йому допомагали львів’яни. Загалом «Апостол» – це літургійний текст для ведення православного богослужіння.

На сьогодні відомо про 118 збережених примірників і 2 фрагменти цього видання у найбільших книгозбірнях України, а також Польщі, Болгарії, США та інших країн.

До складу львівського Апостолу, крім євангельських текстів (Діяній та Посланій), входить низка творів із патристики, довідкові матеріали, а також післямова Івана Федоровича - «Сія убо повість изъявляет, откуду начася и како сьвершися друкарня сія» та перший, одночасно історичний, мемуарний та публіцистичний нарис початкової історії східнослов'янського книгодрукування. Формат Львівського «Апостола» - фоліо, приблизно 18Х20. Видання ілюстроване гравюрами, оздоблене 51-ю заставкою, 47-ма кінцівками, 23-ма художньо виконаними ініціалами. Далі йдуть 14 ненумерованих аркушів і 264 аркуші, нумеровані кириличними літерами в правому нижньому кутку лицевої сторони кожного аркуша. Деякі з ненумерованих аркушів позначено справа знизу похиленими рисками. Над літерами, які позначають сторінки, за титлом вміщено оксію - знак наголосу. Такі позначення Іван Федоров почав застосовувати у Заблудові (приблизно з середини Євангелія учительного), вживалися вони також в українських та молдавських рукописних книгах, а згодом й у спрятинських і ранніх київських друках. Повні сторінки складаються з 25 рядків тексту; крім них, на багатьох сторінках є надруковані циноброю покажчики читань: один рядок над текстом, один - два - під текстом. Вміщено тут і великий друкарський знак Івана Федоровича.

У другій половині ХVІ ст. уже існували переклади Апостола на тогочасну українську літературну мову, прикладом яких є відомий крехівський Апостол. Однак Апостол Івана Федорова, як і його попередні книги, видруковано церковнослов’янською мовою, яка, як відомо, використовувалася не лише в літургічній практиці, але й в літературному житті східнослов’янськими і південнослов’янськими народами, молдаванами та волохами. Однак, не слід забувати, що в різних країнах церковнослов’янські тексти вимовлялися по-різному відповідно до фонетичних систем різних слов’янських мов.

Заслуговує на увагу й правопис першодруку. На відміну від московського, відновлено написання з «ь» у префіксах въ, въз, съ і у прийменниках, хоч трапляються і винятки. Таким чином Іван Федоров наблизив текст до того правописного варіанту, який був загальноприйнятим на Україні.

Чітких правописних правил Іван Федоров дотримувався також щодо надрядкових знаків. Знак придиху ставився на початкових головних, інколи - і на голосних, що стояли після головних. Більшість наголосів повторює наголоси московського Апостола; окремі відхилення внесено, напевне, українськими співпрацівниками Івана Федорова.

Папір,  яким  користувався  друкар, -  різного походження. Найчастіше  зустрічається  папір  з  філігранню  у  вигляді  герба  «Лодзя». Він  вироблявся у  заснованій   близько  1546  р.  папірні в  м. Буську на Львівщині. Наявність в Апостолі буського паперу пояснюють відомі з архівних документів взаємини друкаря з буським майстром-папірником. Помічений в Апостолі варіант буської філіграні з’явився в актових книгах Львова, Бузька і Белза в 1570 р. і перестав вживатися в 1574 р. Це пояснюють тим, що друкар закупив у буського папірника всі запаси і продукцію 1573 року. Є також філіграні у формі хреста, вміщеного в підкову (герб «Тупа підкова»), хреста з двома перекладинами, герб «Єліта». У примірнику з Залісся виявлено ще один тип водяного знаку - з гербом «Габданк». Цей герб, з фігурою, що нагадує латинську літеру w, добре відомий дослідникам української геральдики: саме ним користувався Богдан Хмельницький. Знак належить могилівській папірні і часто зустрічається на папері українських, литовських і білоруських документів другої половини ХVІ ст. і пізніше. В деяких примірниках зустрічається ще філігрань із гербом «Топір» на щиті. Відомий документ 1577 р. про те, що Іван Федоров збирався передати через львів’янина Сенька Сідляра до Кракова 50 золотих на сплату боргу папірникові Лаврентієві.

Шрифт львівського Апостола - той же, що й в однойменному московському виданні. Графіку шрифту розроблено на основі півуставу російських рукописних книг ХV тa першої половини ХVІ ст. Характерною рисою набору було те, що в міжрядковий простір заходили як верхні виносні елементи літер нижнього рядка, так і нижні виносні елементи літер верхнього рядка. З лівого боку літер були вирізи так, що ця частина літери нависала над поверхнею стику з папером. У вирізи вставляли надрядкові літери і знаки.

На верхніх і бокових полях кількох аркушів є примітки дрібним напівкурсивом, який розмірами і кроєм нагадує майбутній острозький шрифт. Але однойменні літери неоднакові, віддаль відбитих цим шрифтом речень і слів від решти тексту різна в окремих примірниках. Таким чином, «напівкурсивні» літери не були складені до однієї форми разом із текстом, а відбивалися пізніше від руки. Припускають, що написи вигравірувані.

Досить широко застосовується цинобра. Нею виділено заголовки в’яззю, колонтитули, перші літери кожного зачала. На полях чорними літерами позначено нумерацію розділів, а червоною - їх частин. Художнє оформлення львівського Апостола різноманітне.

Автобіографічні матеріали тут підпорядковані публіцистичній меті: підняти соціальний престиж друкарства, розкрити його значення для суспільства і тим самим створити сприятливий клімат для видавничої діяльності. Пишучи, що в Москві йому і Мстиславцю «от многих началник і священоначалник» довелося зазнати переслідувань, Федоров підкреслює, що допомогу у Львові йому надали «мали ніциї в ієрейском чину, інії ж неславнії в мирі». Відкинувши гонитву за багатством, першодрукар свідомо обрав інший шлях - терпіти злигодні та нестатки, аби тільки мати змогу сіяти «духовні зерна». Він виправив деякі помилки попереднього видання, вніс редакційні зміни, наблизив текст до того правописного варіанта, який був загальноприйнятим в Україні.

Більше можна дізнатися, звернувшись до джерел:

Акимович Євген Олександрович. Українська культура в історичному вимірі (IX - XVII століття)/ Є. О. Акимович- О. : Маяк, 2009. - 495 с. - (Програма "Українська книга")

Мацюк О. Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова [Текст] // Вісник Книжкової палати. - 2014. - N 1. - С. 28-33

Низовий Микола. "Чи було книгодрукування в Україні до Івана Федорова?" [Текст] : (Хто ставить це запитання і як на нього відповідають) // Вісник Книжкової палати. - 2006. - N9. - С. 32-37 - Бібліогр. у кінці ст.

Тимошик Микола. Таки Степан Дропан, а не Іван Федорович [Текст] : остаточно розвіяно ще один російський міт української історії - про нібито "старшість" російської книжки над українською // Слово Просвіти. - 2020. - N 7(13-19 лют.). - С. 1, 8-9