Ця книжка викликала жваве обговорення у літературному світі, тому й ми не могли пройти повз неї.
А розпочати хочеться саме з ілюстративного оформлення. Тут все просто: воно – надзвичайне! Яскраві кольори, захопливі малюнки, якісний папір – все само по собі налаштовує на читання. Таке видання, дійсно, приємно тримати в руках.
У книжці дуже мало тексту. Буквально по кілька абзаців на сторінку, але ілюстрації Марії Фої доповнюють кожне написане речення і стають своєрідним додатковим акцентом для кожної маленької історії.
Письменниця Лариса Денисенко цього разу відійшла від стандартного для дитячих книжок сюжету з розвитком подій, відмовилася від головних та другорядних героїв. Вся книга – це розповідь дівчинки Майї про своїх однокласників. Їх у неї шістнадцять. Навчаються всі у четвертому класі звичайної київської школи. І про кожну дівчинку та хлопчика є своя маленька історія.
Батьки Тимка розлучені, і хлопчик по черзі живе у кожного з них. Його тато і мама вже мають нове життя й нечасто збираються разом, але головне, що син їх завжди об’єднує.
Раїс – кримський татарин. Раніше він зі своєю великою родиною мешкав у Джанкої, та після 2014 року всі вони переїхали до Києва. Хлопчик відрізняється від своїх однокласників не лише незвичним іменем, а й зовнішністю: у хлопчика є моноброва – «це коли дві брівки зростаються в одну». Та вчителька пояснила класові, чому не варто сміятися над кимось через його вигляд: «…висміювати когось за зовнішність – дурне діло. Адже всі ми різні. Це те саме, що насміхатися з мене за кирпатий носик…».
Тато і мама Таїсії всиновили маленького Левка після того, як рідна мама його покинула. Так хлопчик отримав нову люблячу родину, сестричку, яка завжди заступається за нього, і назавжди забув про дитячий будинок.
Таких історій у книзі всього сімнадцять. Вони торкаються різних тем і сфер нашого суспільства. Лариса Денисенко у своїй книзі нікому не нав’язує якийсь конкретний спосіб життя, вона не засуджує, а просто розповідає, як може бути. Головна думка книги, яка простежується в кожній життєвій історії героїв, – наявність в родині любові. Адже саме в такій атмосфері може вирости щаслива дитина: «Пані Юлія каже, що діти мають рости в любові. Неважливо, чи ти живеш із маленькою сім’єю, чи з великим родом. Неважливо, чи ти – рідна дитина, чи не зовсім. Неважливо, скільки в тебе мамусь або татусів. Важливо, щоб у родині панували любов і повага, бо це і є головні цінності».
Обрана тема не є звичною для дитячої літератури, але це ті реалії, які сьогодні оточують наших дітей. «Наше видавництво позиціонується як таке, яке фокусується на соціальних питаннях, на таких питаннях, які нечасто взагалі згадуються, зокрема, в дитячій літературі», – зазначила Лілія Омельяненко, співзасновник «Видавництва».
Дослідниця дитячої літератури Оксана Лущевська зазначає з цього приводу: «Нині в Україні ростуть діти-космополіти. Це покоління з дуже широкими горизонтами уподобань. Вони вивчають різні мови, подорожують, читають онлайн, спілкуються з однолітками за кордоном, ходять до всіх можливих гуртків і клубів. Тому сьогодні ми маємо ставити акценти на розвиток критичного мислення й візуальної грамотності дітей, допомагати їм мислити глибше й зі здоровим скептицизмом. А що б це траплялося, дитяча література повинна слугувати за комунікатор та ідентифікатор. Книжка «Майя та її мами» має цей потенціал. Вона може стати дзеркалом, вікном, дверима, віддзеркалить досвід читача, покаже щось нове, запросить читача увійти в світ інакшості та багатогранності».
Читати цю книгу власній дитині чи ні – вирішувати кожному з вас, але пам’ятайте, що ігнорування питання не призводить до його вирішення, і краще якісь речі поясните дитині ви, ніж вона дізнається про це від оточуючих.
Автор відгуку: Анастасія Козак
Comments