Я в путь собирался всегда налегке...
Александр Галич
Я в путь собирался всегда налегке,
Без долгих прощальных торжеств,
И маршальский жезл не таскал в рюкзаке,
На кой он мне, маршальский жезл!
Я был рядовым и умру рядовым.
Всей щедрой земли рядовой,
Что светом дарила меня даровым,
Поила водой даровой.
До старости лет молоко на губах,
До тьмы гробовой - рядовой.
А маршалы пусть обсуждают в штабах
Военный бюджет годовой.
Пускай заседают за круглым столом
Вселенской охоты псари,
А мудрость их вся заключается в том,
Что два - это меньше, чем три.
Я сам не люблю старичков-ворчунов
И все-таки истово рад
Что я не изведал бесчестья чинов
И низости барских наград.
Земля под ногами и посох в руке
Торжественней всяких божеств,
А маршальский жезл у меня в рюкзаке -
Свирель, а не маршальский жезл.
9 марта 1972
У жовтні виповнилося 95 років від дня народження радянського поета, сценариста, драматурга, автора та виконавця пісень Олександра Галича (справжнє прізвище Гінзбург). Галич – літературний псевдонім, складений із букв власних прізвища, імені та по батькові.
Олександр Аркадійович Галич народився 19 жовтня 1918 року в Катеринославі (сьогодні – Дніпропетровськ), в інтелігентній родині. Батько його був економістом, а мати – викладачем консерваторії. У 1920 році родина переїхала до Севастополя, а в 1923 – до Москви. Закінчивши школу, Олександр вступив до Літературного інституту ім. М. Горького та в Оперно-драматичну студію К.С. Станіславського. Навчався він також в театральній студії Арбузова і Плучека.
А в лютому 1940 року відбувся студійний дебют вистави «Місто на зорі», авторами якого був весь колектив студії. З початком Великої Вітчизняної війни Галич був призваний до лав армії, але медики виявили вроджену ваду серця, і поет залишився в тилу. Влаштувавшись в геологічну розвідку, Олександр їде до Грозного, де працює в театрі до кінця 1941 року. Пізніше відправився до Ташкенту, у групу, яку збирав Арбузов зі своїх учнів. Цей час вважається початком творчого періоду Галича – тут були написані пісні «Шляхи, які ми вибираємо», «Під щасливою зіркою», «Похідний марш», «За годину до світанку», «Пароплав звуть «Орлятко» і кілька сценаріїв – «На семи вітрах», «Дайте книгу скарг», «Третя молодість», «Та, що біжить по хвилям». У повоєнний час Олександр пише вірші, пісні в стилі романсів – він став одним із найяскравіших представників жанру російської авторської пісні (поряд із В.Висоцьким і Б.Окуджавою).
Незабаром його пісні стають усе глибшими і політично гострими, і це веде до конфлікту з владою. Галичу було заборонено давати публічні концерти. В 1969 році у видавництві «Посів» вийшла книга його пісень. Це послужило причиною його подальшого виключення зі Спілки письменників та Спілки кінематографістів. У 1974 році Галич був змушений емігрувати.
15 грудня 1977 Олександр Галич загинув у Франції в результаті нещасного випадку. Існує версія, що це було вбивство.
Історія його життя дуже повчальна для всіх. Нечасто буває, щоб успішний, знаменитий, лояльний літератор починає бунтувати та свідомо втрачає всі свої привілеї. І через що? Через правдиві пісні, які рідко кого залишали байдужим.
У цьому змогли переконатися члени Об'єднання вільних художників «Ракурс», які присвятили творчості Олександра Галича одну зі своїх зустрічей. У програмі були використані фрагменти відеозаписів виступів Олександра Галича, переважно закордонних. Звучали його вірші та пісні у виконанні учасників об'єднання – І. Мішукова та Г. Бистрова.
