Цю повість не треба довго і детально представляти, адже вона добре відома багатьом поколінням читачів усього світу. Звісно, це розповідь про улюблену дівчинку Полліанну.
Книга була написана ще у далекому 1912 році Еліонорою Портер й одразу ж принесла славу своїй авторці. Пізніше було написано продовження книги – «Полліанна дорослішає». Дівчинка з дивним ім’ям так полюбилася всім навколо, що й інші автори вирішили написати сиквели про її пригоди, а на екрани телевізорів вийшло більше десяти серіалів й однойменних фільмів.
Та все ж ми повернемося до початкової історії.
Полліанна Вітіер у свої одинадцять років залишається круглою сиротою. У спадок вона отримала лише кілька книг і жодних коштів на життя. Тож опікою дівчинки, виключно з почуття обов'язку, займається її тітка Поллі. Ніяких теплих почуттів до власної племінниці жінка й не думає проявляти: віддає їй пусту кімнату на горищі, карає за непунктуальність й абсолютно не поділяє позитивного погляду на життя.
Але саме «гра в радість» – найважливіше, чого навчив Полліанну батько. Дівчинка бачить хороше в найменших дрібницях і намагається поділитися цим знанням і з мешканцями міста:
« – Послухай, дівчинко, давай-но про дещо домовимося. Ти маєш запам’ятати раз і назавжди: погода мене не цікавить. Мені й без неї ніколи вгору глянути…
– Ото ж бо, сер, – кивнула, продовжуючи посміхатися Полліанна. – Я ж бачу: ви навіть не помічаєте, що вчорашній дощ закінчився. І сказала вам про це, щоб ваше обличчя не було таким похмурим. А раптом ви зрадієте?».
Тітка Поллі живе одна у величезному родинному будинку, вона суворо дотримується власних правил, ніколи нікуди не поспішає й не любить виявляти власні емоції. Тож поява гомінкої племінниці вносить у її життя великі зміни. На початку вона ще намагалася зробити дівчинку такою ж, як і сама, однак у кожному покаранні Полліанна знаходила щось хороше.
Одного разу Поллі позбавила племінницю повноцінної вечері й відправила її пити молоко з хлібом на кухню, до служниці. Та реакція дівчинки була зовсім неочікуваною: «Ну що ви, тітко, я дуже рада. Я люблю хліб з молоком, і Ненсі мені дуже подобається. Ми так добре повечеряли разом».
Завдяки своєму гарному настрою та позитивному ставленню до життя, Полліанна дуже швидко стає загальною улюбленицею, та й власна тітка Поллі нарешті змінює свої почуття до племінниці.
До речі, у психології існує навіть таке поняття, як «принцип Полліанни». Згідно з ним, люди звертають увагу, в першу чергу, на позитивні ствердження, які стосуються їх самих.
Тож чому б і нам не прочитати ще раз цей неймовірно легкий і позитивний твір, та все ж таки навчитися бачити хороше навколо?
Автор відгуку: Анастасія Козак
Comments