Епоха українського бароко розкрила світові безліч родзинок талановитого народу. Тисячі українських народних пісень, легенд і казок, сотні надзвичайно яскравих і неперевершених поезій, прозових і ще й драматичних творів українською, польською, латинською, грецькою та церковнослов’янською мовами, іконопис та портрети, скульптури та перші світські пам’ятники, гравюри та офорти, палаци та парки, храми та вирізьблені іконостаси, живопис та золотарство, ткацтво та килимарство, ковальство та гончарство, українська вишивка та писанкарство, лозоплетіння та макраме, в’язання та друкарство. І до всього розмаїття високохудожніх шедеврів традиційних та нових видів мистецтв та ремесел краян ми можемо констатувати факт появи перших українських композиторів. Українська трійця композиторів епохи бароко – Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та Артемій Ведель - зробила значний внесок у подальший розвиток музичної культури на теренах Європи взагалі, і в Україні зокрема.
Перший, про кого ми б хотіли повідати Вам, друзі, це український композитор, талановитий співак і диригент, академік Болонської академії, автор першої української симфонії, класик європейської музики Максим Березовський (1745-1777). Поява 1745 року обдарованої дитини у козацькій родині у Глухові, де вже мала визнаний авторитет Глухівська співоча школа, з перших кроків маленького Максимка долучила хлопчину до висококласного вокального мистецтва. Тож, здобуваючи вищу освіту у славетній Києво-Могилянській академії, обдарований юнак радував викладачів і своїм природнім приємним тембром голосу, і своїм хистом писати власні музичні твори.
У 13-річному віці, тобто 1758 року, через виняткові вокальні дані, юне обдарування відряджають до Петербурга, де він дивує світську публіку в якості соліста Придворної співацької капели. Ознайомившись із кращими зразками європейської музики, українець Максим Березовський був зачарований італійськими аріями. Італійська музика заполонила життя українського митця, який протягом 1759-1760 років навіть працював солістом італійської оперної трупи в Оранієнбаумі та Петербурзі, а 1769 року був відряджений на навчання у Болонській філармонічній академії в Італії. До речі, в ці ж роки у Болонській академії навчався юний Моцарт. Творча атмосфера Болоньї та спілкування з обдарованими однолітками сприяли народженню нових, по-європейському вишуканих музичних творів Максима Созонтовича Березовського. Склавши іспит на звання академіка філармонії в Болоньї 1771 року українець Максим Березовський отримав звання maestro di musica і був обраний членом Болонського філармонічного товариства. Як стверджують мистецтвознавці Болонську академію Максим Созонтович Березовський закінчив з відзнакою. Його знання та навички сприяли неймовірно швидкому кар’єрному зросту в Європі. Максим Березовський сповнений творчого піднесення створює низку інструментальних творів, серед яких «Симфонія №1» (або «Симфонія До мажор») та Соната для скрипки і чембало, написані 1772 року.
Рукопис зазначеної сонати зберігався в Паризькій національній бібліотеці, його знайшов музикознавець Василь Витвицький, пізніше розшифрував М. Степаненко. А 1983 року у видавництві «Музична Україна» Соната для скрипки і чембало Максима Березовського вийшла друком для широкої аудиторії меломанів.
Із симфонією Максима Березовського було ще цікавіше. Адже, певно стараннями всіляких заздрісників від кінця XVIII століття перша із трьох відомих (є ще «Симфонія Соль мажор №2» та «Симфонія До мажор №3») симфонія українського маестро вважалася зниклою. І лише завдяки зусиллям американського диригента Стівена Фокса на початку 2000-х в архівах Ватикану рукопис симфонії було знайдено. Поки наші офіційні мужі, високопосадовці України, мовчали і ніяк не реагували на сенсаційну знахідку, офіціоз московії відразу ж віднесли цей твір до культурного надбання своєї країни, назвавши «Першою російською симфонією». І лише український диригент Кирило Карабиць 2016 року публічно заперечив московську брехню і офіційно заявив, що це твір саме УКРАЇНСЬКОГО композитора Максима Березовського, який мав шалений успіх на європейських сценах. Його твори мали попит. Вже 1773 року у Ліворно була поставлена його опера «Демофонт». Духовні музичні твори також мали неабиякий попит серед європейського духовенства. В європейських храмах звучали його пісні, серед яких «Хвалебна пісня», написана англійською мовою, та «Unser Vater», написана на текст німецькою мовою. Чимало творів народилося в маестро, написаних ним українською та церковнослов’янською мовами. На жаль більшість творів безслідно зникло. Хоча є надії, що іще не одна сенсація очікує нас в майбутньому. Адже на все воля Божа. І хто його знає, які ще знахідки нас очікують в книгозбірнях та архівах Європейського Союзу. Головне вірити.
Хоча вірити у високе, не означає довіряти нечистим на руку вельможам. Так, довірившись обіцянкам високопосадовців російської самоназваної імперії, Максим Березовський 1774 року у розквіті творчих сил повертається до болотяного царства, де йому обіцяли місце директора Кременчуцької музичної академії. Але цей проєкт не був реалізований.
Так і не знайшовши застосування своїм великим творчим задумам Максим Созонтович Березовський у 1777 році занедужав і на 32 році життя помер. Його духовні хорові концерти, написані після повернення із Італії, є надзвичайно цінним здобутком української культури епохи бароко. Не всі, але якась певна частина із цих концертів дійшла у рукописному вигляді до наших днів. Мистецтвознавці вирізняють з поміж інших найбільш популярний із мистецької спадщини композитора концерт «Не отвержи мене во время старости», де автор майстерно поєднав українські національні традиції із тогочасними тенденціями західноєвропейської музичної культури. Максим Березовський разом із українським композитором Дмитром Бортнянським, про якого ми з Вами поспілкуємося у нашій наступній статті, створили оригінальний, що нині визнаний як класичний, тип хорового концерту, який шанують, який є прикладом для наслідування.
В українських містах Чернігові та Рівному в Незалежній України іменем Максима Березовського названі вулиці, а в рідному Глухові його ім’я гордо носить Дитяча школа мистецтв. Він є другим композитором-чужинцем після Моцарта, кому встановлена меморіальна дошка на фасаді Болонської музичної академії. У 1995 році українському композиторові Максимові Березовському у місті Глухові встановлено пам’ятник (автор Інна Коломієць).
Його хорові твори, серед яких справжнім діамантом мистецтвознавці називають «Літургію святого Іоанна Златоустого», його опери «Демофонт» та «Іфігенія», його інструментальна музика, духовні концерти та причасники є вагомим внеском у скарбницю європейської культури. Його творчість залишається маловивченою та по-справжньому ще не оціненою. Віримо, що після Перемоги ЗСУ над заклятим сусідом, який звик привласнювати наші національні надбання, ми ще почуємо на великій сцені Національної опери хорові твори українського композитора Максима Березовського у виконанні кращих українських хорів і ми ще насолоджуватимемось його сонатами та симфоніями у виконанні кращих європейських та американських оркестрів.