«Література – невичерпна криниця, з неї можна все життя черпати – і все цілющу воду»
Докія Гуменна
Це саме можна сказати і про українську історію. Я не знаю чи є ще нація, яка так би квітла талановитими, сильними, неповторними особистостями, як Україна. Їх імена були незаслужено забуті в рідній стороні. Та все ж таки час розставляє все на свої місця. Із здобуттям Україною незалежності відбулася зміна ціннісної орієнтації української національної спадщини. Повертаються із забуття незаслужено забуті імена українських учених, митців, письменників, політичних діячів, які не бажали існувати та творити в умовах радянської тоталітарної системи. Хоча імена цих діячів лег
ко викинуті з літопису вітчизняної історії, вони були вписані у світовий контекст розвитку духовних цінностей людства.
І сьогодні хочу вам розповісти ще про одну особистість, розквіт таланту якої припав на буремні роки початку ХХ століття. Вона одна з яскравих постатей української культури в еміграції, чиє ім’я залишається маловідомим в Україні й донині, – це Докія Гуменна, славетна українська письменниця із багатим творчим доробком та складним життєвим шляхом.
Народилася у лютому (у березня за новим стилем) 1904 року в селі Жашків Таращанського повіту Київської губернії у селянській родині. Здавалось б, максимум, на що може розраховувати дівчина з селянської родини - це стати вчителькою. І справді, вона закінчила педагогічну школу в м. Ставищі, продовжила освіту в Інституті народної освіти. А водночас - писала, і вже у 20 роках почала друкуватися в часописах (в 1924 р. вийшов її перший нарис «У степу») і увійшла до спілки селянських письменників «Плуг». У 1920-х- на початку 1930-х років було опубліковано її нариси, зокрема відомий «Стрілка коливається» (1930), репортажі, оповідання, повісті («Кампанія», 1931) в таких авторитетних в той час журналах як «Червоний шлях» та «Радянська література».
Початки літературної праці Докії Гуменної – це часи затяжної боротьби української національної стихії, пробудженої національною революцією, з комунізмом і більшовицьким режимом та з наступаючими силами русифікації. Твори письменниці дуже контрастували з офіційною пропагандою, тому реакція не забарилася. Докію Гуменну охрестили «куркульською письменницею», «куркульською агенткою в літературі», «класовим ворогом», «наклепницею на радянський лад». Такі звинувачення лунали на її адресу з уст Першого секретаря ЦК КПУ Станіслава Косіора, про неї писали центральні московські газети «Известия», «Правда». Та це цькування призвело лише до того, що життєвим кредом Докії Гуменної стало вистраждане: «Я нічого не боюся, бо ніде не схибила».
Тож якщо Ви ще не знайомі з ім'ям цієї талановитої та надзвичайно плідної на теренах літератури української письменниці в еміграції, запрошуємо перейти за посиланням Докія Гуменна… й заповнити ще одну білу пляму в історії одвічної боротьби з рашизмом.
