З початку повномасштабної війни українські оборонці ведуть активну «рейкову війну» по тилах окупантів. Прицільні удари по залізничних станціях та коліях дезорганізовують маршрути, які забезпечують доставку техніки, боєприпасів та пального на фронт. Паралельні удари по нафтопереробних заводах (НПЗ), нафтобазах та нафтоперекачувальних станціях (НПС) завдають ворогу суттєвих матеріальних втрат. Наслідки цих атак відчуває не лише ворожа армія, а й цивільне населення російської федерації. Країна з величезними запасами нафти опинилася в умовах дефіциту пального. «Повторні глибокі удари» ЗСУ суттєво виснажують ворожий потенціал і демонструють перехід української стратегії від оборонних дій до активного впливу на ключові ресурси противника. Ця тактика паралізує наступальний потенціал окупантів, б’є по російській економіці та підриває його образ «незворушної стабільності». «Філігранні удари» по тилу – це не лише військова необхідність, а й важливий сигнал. Війна триває доти, доки триває російська агресія, і жодна географічна відстань не врятує ворога від наслідків власних злочинів.
