Він увійшов до історії як галицький український політик, економіст, історик, публіцист, письменник, фольклорист, редактор. Він разом з І. Франком та М. Павличком став ініціатором заснування Української радикальної партії, підготувавши її економічну програму.
Народився В’ячеслав Титович Будзиновський (псевдонім Недоля В.) 30 січня 1868 р. в с. Баворові Тернопільської області в родині управителя школи. Навчався на природничому відділенні філософського факультету Львівського університету. Проте за участь у таємному гуртку, за заснування студентського часопису «Товариш» (1888) (його погодився співредагувати І. Франко) та виступ на студентських зборах проти закону про заборону соціалістичних та демократичних організацій був відрахований. Саме в часопису «Товариш» було надруковано першу статтю В’ячеслава «Сільське робітниче питання» (рецензія на німецьку книжку).
1889 р. Будзиновський змушений був виїхати до Цюріха (Швейцарія). Там продовжив навчання в місцевому університеті, водночас із революціонерами-емігрантами з різних регіонів Європи. Врешті опинився на медичному факультеті Віденського університету. Тут познайомився з багатьма учасниками товариства «Січ», поглиблював свої знання з економіки, політології, соціології. Та все ж таки задля громадської праці залишив студії й тут.
У 1890 р. видав у Львові науково-публіцистичну брошуру «Культурна нужда австрійської Русі». На неї написали свої рецензії: Володимир 
Охримович («Народ» – 1891, ч. 20-21), Іван Франко («Народ» – 1891, ч. 23). Протягом 1893-1894 рр. у «Народі» публікує ряд актуальних праць, веде полеміку з польською шляхтою, з «москвофілами». Великого розголосу набула публікація у ЗНТШ «Аграрні відносини Галичини» (1894). З упадком журналу «Народ» (після смерті Михайла Драгоманова) став співредактором пресових органів Української радикальної партії – журналу «Радикал» (1895) і газети «Громадський голос» (1895-1897).
В. Будзиновський зі своїми ідеями національної державності «іде в маси», за що його 1 квітня 1896 р. було заарештовано в Тернополі, але звільнено після двотижневого голодування. Того ж року переїздить до Чернівців, де видає газету «Праця», започатковує видання серії творів українських письменників під назвою «Універсальна бібліотека». 1897 р. виходять: перший нарис В. Будзиновського «Стрімголов», повість «Як чоловік зійшов за пана» та збірка оповідань. Ось як було згадано про ці твори в передмові до історичної повісті «Гримить», що вийшла у Львові в 1934 р.: «Осип Маковей та інші товариші, балакаючи про якісь його політичні статті, стали раз сперечатись, Будзиновський написав би яку повість… І справді – тоді зараз-таки ніччю сів В. Будзиновський писати оповідання й за дві доби передав товаришам рукопис оповідання під заголовком «Стрімголов». Ще за кілька днів В. Будзиновський приніс повість «Як чоловік зійшов за пана…». Обидві повісті викликали в літературі сенсацію, критика не скупилась на похвали, а В. Будзиновський наліво і направо твердив, що написані вони жартома…»
Після ліквідації газети «Праця» Будзиновський повернувся на початку 1898 р. до Львова, працював у редакції популярної щоденної газети «Діло», став невдовзі редактором «Видавничої спілки». Коли серед радикалів відбувся розкол, В. Будзиновський за підтримки Михайла Грушевського та Івана Франка створив Українську Націонал-Демократичну Партію, основною метою якої було утворення самостійної незалежної української держави. Від неї кандидував до Віденського парламенту в окрузі Тернопіль – Скалат – Збараж (1900 р.), але був арештований на період виборів. У 1901 р. провід партії доручив йому редагування газети «Свобода», за допомогою агітації в якій В. Будзиновський зреалізував свою ідею – організував під час жнив 1902 р. найбільший у Східній Європі масовий страйк селян, що охопив понад 100 тисяч жниварів у 500 селах 29 повітів Східної Галичини.
Авторитетний діяч, він продовжував журналістську та видавничу діяльність. Одна за одною виходили політично-економічні брошури В. Будзиновського: «Австрія чи Польща», 
«Хлопська земля», «Хлопський рай», «Державні будови водні і дороги», «Виборча програма», «Наші права», «Пересторога», «Новітні революції», «Злодійська рука», «Хрунь і чорт». У Києві випустив книжечку «Страйк чи бойкот», у Німеччині анонімно – дослідження «Під крилами Габсбургів». Уклав коментовані збірки фольклорного історичного епосу та літературних творів «Козацькі часи в народній пісні», «Козаки Стефана Руданського» (1906). Започаткував «Українсько-руську видавничу спілку» і був її директором, видавав журнал «Світ» (1906-1907). У цей період побачили світ і 
його історичні праці «Хмельниччина» (1906), «Гадяцькі постулати», «Наші гетьмани» (1907), «Гетьман Мазепа» (1909).
Під час Першої світової війни, будучи депутатом австрійського парламенту, організував Спілку визволення України. Після 1920 р., коли Західна Україна відійшла до Польщі, брав активну участь у діяльності Української трудової партії, редагував газету «Рада». У 1927-1930 рр. створив і очолив Українську партію праці та відновив випуск газети «Праця».
На цей період припадає й активізація літературної творчості В. Будзиновського. У 1920 р. виходять його історичні пригодницькі повісті «Під одну булаву» та «Осаул Підкови», у 1922 – «Кров за кров».
З 1921 до 1933 р. тільки одна газета – «Свобода» (Нью-Джерсі, США) надрукувала 99 повістей, оповідань та історичних праць В. Будзиновського. Його повісті користувалися значним попитом.
Та незважаючи на свою популярність, останні роки письменник прожив у самоті та в злиднях. Помер В’ячеслав Будзиновський 14 лютого 1935 р. Поховали його на 42-му полі Личаківського цвинтаря у Львові. Це було поле, де ховали в’язнів, що вмерли у тюрмах. На його могилі поставили дерев’яний хрест, прибили номерну табличку без прізвища… У 1941 р. поле перекопали. Сталінізму, що прийшов на Західну Україну, потрібно було місце для закопування своїх жертв. Серед тих невідомих жертв лежить і сьогодні В. Будзиновський.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Александрова Галина. Жанрові модифікації малої прози В. Будзиновського / Г. Александрова // Слово і час. - 2008. - N2. - С. 13-19 - Бібліогр. у кінці ст.
Нестеренко Н.П. Українська історична проза XIX - I пол. XX ст.: становлення й розвиток жанру / Н.П. Нестеренко // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2012. - N 27. - С. 2-7 - Бібліогр. наприкінці ст.
