17 вересня виповнилося 170 років від дня народження Михайла Івановича Павлика. Це була видатна постать на історичному тлі ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Важко переоцінити його роль у суспільно-культурному поступі України. Однак, на жаль, склалося так, що потужна діяльність Михайла Павлика повною мірою не вивчена й залишається невідомою широкій громадськості. Навіть у наукових колах про нього говорять здебільшого на рівні загальному. А був Михайло Іванович людиною широкого та щедрого обдарування, писав вірші й прозу, все життя займався журналістикою, був редактором, видавцем, бібліографом, перекладачем, філософом, істориком, етнографом, фольклористом.
Він чи не найближчий друг і соратник Івана Франка, учень і послідовник Михайла Драгоманова. Все життя присвятив М. Павлик служінню своєму народові, національному відродженню України. В цих своїх устремліннях був у числі перших українських суспільно-громадських діячів.
Листування з М. Драгомановим та ярлик "соціаліста" призвели до перших арештів (1877) і відрахування з університету. 1878 редагував з І. Франком журнал "Громадський друг", а після його конфіскації – збірники "Дзвін" і "Молот". Уникаючи чергового ув'язнення, з 1879 по 1882 перебував у Женеві (Швейцарія), потім – у Монпельє на півдні Франції, допомагав М. Драгоманову та С. Подолинському готувати збірник "Громада".
Був одним із засновників (1890) та неодноразовим головою Русько-української радикальної партії, редактором її видань ("Народ", "Хлібороб", "Громадський голос"), дійсним членом НТШ (з 1900) і його першим бібліотекарем (1897–05). 1888 упорядкував і видав каталог бібліотеки Ю.-І. Крашевського на 649 сторінках. Підготував "Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності: 1874–1898" (1898) та бібліографію праць М.Драгоманова (у кн.: Павлик М. Михайло Петрович Драгоманов: 1841–1895: Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів. Львів, 1896), опублікував свою "Переписку" з ним у 8-ми томах (1910–12), видав розвідку М. Драгоманова "Пропащий час: Українці під московським царством (1654–1876)" зі своєю передмовою (1909) та інші його науково-публіцистичні й епістолярні твори. Перекладав твори Г. Гауптмана, Г. Ібсена, М. Лєскова, О. Островського, В. Реймонта, М. Салтикова-Щедріна, Л. Толстого, О. К. Толстого, Г. Успенського, М. Чернишевського та ін. Збирав фольклор, листувався з багатьма видатними діячами того часу.
1910–1912 був отаманом Львівської повітової "Січі", 1914 – заступником голови Головної української ради, в якій представляв Русько-українську радикальну партію. Підтримував ідею незалежності України.
Та загалом його життя було важким і нужденним. Більш детально про долю цього велетня у царині духу Ви можете дізнатися перейшовши за посиланням Михайло Іванович Павлик…