Геній української нації

 

“ Скрізь і завсігди у мене була одна провідна думка - служити інтересам мойого рідного народу та загальнолюдським поступовим, гуманним ідеям. Тим двом провідним зорям я , здається, не спроневіряюся ніколи і не спроневіряюся, доки мойого життя”                                                І. Франко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий 1. Доброго дня шановні гості! Ми раді вітати вас у стінах нашої бібліотеки. Сьогодні ми зібралися, щоб відзначити 150-річний ювілей видатного українського письменника, перекладача, науковця, громадського діяча і непересічної особистості Івана Яковича Франка.

Ведучий 2. Від смерті Шевченка ніхто з українців не здобув собі більшого імені на всіх просторах України й ширшого розголошення між чужими, ніж Іван Франко. Це велике ім’я здобув Франко небуденним талантом і рідким багатством і різнорідністю діяльності та творчої праці.

Ведучий 1.Тарас Шевченко та Іван Франко. Їх називають братами по духу, духовними вождями українського народу.

Обидва вони з’явились в царстві дрімотної тиші - покори і тривожно били на сполох. Вони дзвонили словом , дзвонили кайданами на своїх руках - вони, як велетенські смолоскипи в темряві рідного краю, горіли - і згоряли до кінця!

Ведучий 2. Своїм життям Франко утвердив приклад діяльної, тверезої і мужньої любові до рідного народу. Його любов означала самовіддану працю і боротьбу за поступ.

Пророк після шевченківської доби, символ невичерпної сили українського народу, феноменально багатогранна постать нашої культури та історії - все це постать Івана Яковича Франка.

 

(Фон - гуцульські мотиви)

 

 

Ведучий 1. 27 серпня 1856р. у селі Нагуєвичі, у дивовижному прикарпатському місці, багатому народними звичаями і традиціями у сім’ї сільського коваля побачив світ Іван Якович Франко.

Ведучий 2. Народження І.Франка оповите легендою.

Його нарекли Іваном, але не через релігійні звичаї. Так вимагала традиція роду Франків - найстарший син мав назвати свого первістка ім’ям батька. Малий Іван народився вже у другому шлюбі Якова Франка. У першому, який тривав 31 рік, дітей не було, що дуже засмучувало Якова Франка. Після смерті дружини він вирішує одружитися вдруге.

Ведучий 1. Зовсім молода друга дружина Якова Франка Марія Кульчицька - мала двадцять років, і хоча кохала Якова, того заміжжя дуже боялася: діти Якова постійно до того вмирали. Забобонні люди твердили, що дитину можна заховати від смерті, якщо назвати її іншим ім’ям, ніж написано у церковній книзі. Це називалося “обдурити смерть”. Мати, свято віруючи у це, стала кликати свого сина Мироном, бо на 30 серпня припадало свято цього мученика, який був священиком в Ахаї, його схопили і піддали тортурам, а потім стяли голову. Ні в Нагуєвичах, ні в околицях жодного хлопця Мироном ніхто не називав. Очевидно молода мати й гадала, що це ім’я стане оберегом для сина... І воно, можливо таки, мало вплив на долю поета. Це і арешти, постійні нагляди і переслідування, невдале особисте життя, невдачі при спробах стати викладачем Львівського університету та послом до державної Ради, і, нарешті, проблеми зі здоров’ям та постійні злидні.

 

Ведучий 2.

У збірці “Із днів журби” Франко згадує своє життя: Я згадую минулеє життя спокійно, та без радості, без туги: одно із нього виніс я чуття, що я не був у нім щасливий, други. Багато праці, і турбот, і скрут, та не було вдоволення, утіхи; мов віл в ярмі, я чув на собі прут і тяг чужого скарбу повні міхи. Хоч не згасав ніколи огник мій, та полум’ям не бухав, більш димився, а замість світла сипав іскор рій. Хоч ненастанно стяг мій з вітром бився, та не високо плив в руці слабій, і хоч я жив, то все ж я не нажився.

Ведучий 1. Його життя і творчість проходили у надзвичайно важких соціальних і політичних умовах. Більшість свого часу Іван Франко витрачав на працю в редакціях газет та журналів, щоб заробити на утримання сім’ї, видання своїм коштом окремих творів, купівлю книг для власної бібліотеки; австро-угорські власті все життя переслідували його, тричі ув’язнювали за “соціалістичні” переконання та переписку з М.Драгомановим - “небезпечною людиною” для тодішньої влади.

Ведучий 2. Однак це не перешкодило письменникові за сорок три роки літературної, наукової і публіцистичної діяльності залишити нам більше п’яти тисяч творів - незгасимий “вогонь в одежі слова”.

Ведучий 1. Ніякі негаразди не знищили високого прагнення Франка - служити своєму народові. “Аби йти далі тим шляхом, на який пустився, - писав І.Я.Франко, - далі бути тим каменярем, що лупає скалу, хоч знає, що “ своїми руками розіб’є скалу”, “збудує твердий шлях, і цим принесе нове життя, нове добро - для нових поколінь”.

Ведучий 2.

Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені! Дай теплоти, що розширює груди, Чистить чуття і відновлює кров, Що до людей безграничную будить Чисту любов! Дай і огню, щоб ним слово налити, Душі стрясать громовую дай власть, Правді служити, неправду палити Вічну дай страсть! Силу рукам дай, щоб пута ламати, Ясність думкам - в серце кривди влучать, Дай працювать, працювать, працювати, В праці сконать!

Ведучий 1. І. Франко став універсалістом формату ренесансних титанів, пророком і проводирем - українським Леонардо та українським Мойсеєм. Він був всім - і найніжнішим поетом-ліриком і поетом-епіком, першокласним драматургом і романістом, сміливим літературним критиком, літературознавцем, істориком, фольклористом, людиною енциклопедичних знань, корифеєм науки, що набагато випередив свій час.

Ведучий 2. Великий син українського народу, один з найвидатніших представників його культури Іван Франко заслужено здобув світову славу, без перебільшення можна сказати, що європейська література II половини XIX і початку XX сторіччя не знала письменника, який би так само як Франко, поєднував у собі всі таланти .

Ведучий 1. За значні наукові досягнення та самовіддану працю кандидатура Івана Франка була висунута на здобуття Нобелівської премії. Це сталося у 1915 році. На жаль, І.Франко не дожив до отримання премії, а посмертно її не присуджують. Він повторив долю багатьох талановитих українців, яких оцінено лише після смерті.

Ведучий 2. Художня творчість Івана Франка за жанрами і тематикою дуже різноманітна: він - автор тринадцяти збірок поезій, вісімнадцяти збірок оповідань, восьми повістей, одинадцяти п’єс, багатьох поем, казок.

Ведучий 1. Саме про його внесок в українську та світову літературу ми запросили розповісти члена Спілки письменників України

Братана Миколу Івановича

Ведучий 2. Ніякі злидні та негаразди не знищили Франкового прагнення жити і творити заради свого рідного “занедбаного” українського народу. І тому І.Франко активно співпрацював з товариством “Просвіта”.

Отже, дозвольте мені запросити до слова голову товариства “Просвіта”

Олексюка Олега Васильовича

Ведучий 1. Джерелом натхнення І.Франка була народна пісня. З раннього дитинства в його душу була закладена краса українських звуків, що стала чарівним талісманом на все життя.” Пісня і праця - великі дві сили ! Їм я до скону бажаю служить”, - писав великий поет.

 

Звучать кілька народних пісень

 

Ведучий 2. Пошану до народної пісні, до музичного мистецтва в цілому видатний український письменник висловив у своїх чудових сонетах.

Глянь на криницю тиху, що із стіп могили Серед степу сльозою тихою журчить; В ній, мов в свічаді, личко місяця блищить, І промінь сонця миєсь в її срібній хвилі... Криниця та з живою, чистою водою - То творчий дух народу, а хоч в сум повитий, Співа до серця серцем, мовою живою. Як початок криниці нам на все закритий, Так пісня та з джерел таємних ллєсь сльозою, Щоб серце наше чистим жаром запалити.

Ведучий 1. Одним з найважливіших видів діяльності І.Франка було вивчення ним народної творчості та піднесення її на рівень вітчизняної культури. Він особисто записав більше 400 народних пісень, 1500 коломийок. У співпраці з відомим українським композитором Миколою Лисенком І.Франко поповнив скарбницю української культури власними піснями з фольклорною тематикою та ліричними романсами.

 

Звучать пісні і романси на слова І.Франка

 

Ведучий 2. Як науковий діяч, залишив Франко багату спадщину в різних ділянках знання. Видатні європейські вчені посилалися у своїх працях на його дослідження в різноманітних галузях науки. Найбільше займався він вивченням українського письменства та української народної творчості. Франко хотів, щоб український народ зрівнявся під кожним поглядом із культурними, освіченими народами світу. За словами Петра Колесника: “Він був першим, хто з вершин світової літератури оком ученого і талановитого критика глянув на українську літературу “

Ведучий 1. У кінці XIX століття Івану Франкові належала провідна роль у публікації творів української літератури, їх популяризації серед української та світової громадськості. Він упорядкував та випустив три антології української поезії: “Антологія руська”, “Вік”, “Акорди”.

Ведучий 2. Він вивчав минуле, звичаї й перекази та пам’ятки письменства і чужих народів, досліджуючи їх зв’язки з історією, звичаями й усною або книжною творчістю українського народу. На окрему згадку заслуговують його досліди над релігією загалом та святим письмом зокрема.

Ведучий 1. У доробку Івана Франка понад сто наукових, публіцистичних та художніх творів, присвячених проблемам тогочасної української освіти. У сучасній педагогіці І.Франка визнають не тільки письменником, але й педагогом - науковцем.

Ведучий 2. Велику частину доробку Івана Франка складають переклади визначних, всесвітньо знаних літературних пам’яток. Відомо, що І.Франко володів приблизно чотирнадцятьма мовами. Однією з особливих заслуг І.Франка є те, що він познайомив земляків з найвизначнішими творами різних епох світового масштабу. Це і твори старовинного світу, індійської і арабської літератури, літератури європейських народів - середньовічної й нового часу, слов’янських літератур.

Ведучий 1. Він перекладав Шевченка німецькою. Перекладав українською Шекспіра, Гейне, Золя, Флобера та інших західноєвропейських письменників-реалістів. Він задумав грандіозну бібліотеку перекладених творів (“Бібліотека найзнаменитіших романів і повістей”), один список яких вражає своєю різноманітністю.

Ведучий 2. Франко був перекладачем і популяризатором російської літератури, яка мала значний вплив на формування його ідейно-естетичних поглядів. Перевагу він надавав російській революційно-демократичній літературі. Перекладав та подавав на сторінках часопису “ Друг” Чернишевського, Салтикова- Щедрина, Гончарова, Тургенєва, Гоголя, Писарєва, Некрасова тощо.

Ведучий 1. Вашій увазі ми пропонуємо сонет XXVIII В.Шекспіра у перекладі І. Франка.

І як же щастя знов мені зазнати, Коли пропали ліки супокою, І муки дня не хоче він втішати, День мучить ніч, а ніч його чергою;   Коли враги відвічні, ніч і день, Зв’язались, щоб в’ялить мене стражданням; День працею, ніч сумом і риданням, І труд мій час розцінює лишень?   Дню лестячись, кажу. Який ти гарний, Сум украша його, як стане хмарний, І ніч лещу: як в небесах не стрітиш Ні зірки, сам ти всю її освітиш!   Та кожний день мій біль довжить, не спинить, І кожна ніч його ще тяжчим чинить.

В 90-х роках XIX століття Іван Франко тісно співпрацює з польським часописом “Kurjer Lwowski”, а також стає відомим у польському суспільстві взагалі завдяки своїй громадській діяльності. Крім того, у доробку письменника знаходимо твори написані польською мовою, і які не мають перекладу українською. Також І.Франко займається активною громадською діяльністю серед поляків: це і допомога в організації польської селянської партії, і співпраця з польським діячем Вислоухом у виданні народної газети. Тому сміливо можна сказати, що І.Франко зробив чималий внесок в польську культуру. Отже дозвольте мені запросити до слова представника польської спільноти, поета

Крата Анатолія Анатолієвича

Ведучий 2. З літературної та публіцистичної спадщини Івана Франка, з документів та спогадів сучасників вимальовується прекрасний образ “каменяра”, чарівника слова і в той же час дивовижно простої, скромної й товариської людини.

Ось як згадував про нього його сучасник, літературознавець і критик, Михайло Мочульський: “Незвичайна скромність, великий розум, простота, ввічливість, притім запал, скептицизм та іронія окрилювали Франкову постать і робили приємною зустріч. Ані дрібки гордості, чванства, пихи ви ніколи не помітили у Франка. Одночасно незабудьте, що характер у Франка був чистий як кришталь”.

Ведучий 1. А ось яким згадує І.Франка М.Коцюбинський: “Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергійне, уперте. Рудувате волосся непокірливо пнеться, вуси стирчать. Скромно одягнений, - він тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить - і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б’є об кремінь і сипле іскри”. Важко уявити, що в зовнішньо звичайній людині ховалась така талановита, яскрава, неординарна особистість.

Ведучий 2. Він обстоював право на щастя мільйонів знедолених, - а сам зізнався, що так і не був щасливий. Особиста доля Франка не склалася.

Ведучий 1. В праці й борні проходили роки, і десь з глибини душі підіймалася туга за іншим щастям, і тоскно щеміли найтонші струни душі, і рвались, вкриваючись жмутками зів’ялого листя.

Ведучий 2. Його збірка “Зів’яле листя” є дзеркальним відображенням особистих почуттів і страждань великого українського діяча..

Ведучий 1. “Зів’яле листя” є шедевром інтимної лірики світового масштабу. За красу та високу художню майстерність сучасні літературознавці ставлять її поряд з визначними зразками інтимної лірики світової літератури, такими як “Сонети” Петрарки.

Ведучий 2. У листі до літературознавця Кримського І.Франко пише: “Значний вплив на моє життя, а тому й на творчість мали стосунки з жінками. Ще в гімназії я закохався в дочку русинського попа, Ольгу Рошкевич...Наше кохання тривало десять років.. Більше враження зробила на мене знайомість з одною полькою Юзефою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею...Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю нинішньою дружиною, я здалеку пізнав одну панночку - польку і закохався в неї. Оця любов перемучила мене дальших 10 літ...Після цього Вам буде зрозуміла п’єска “ Тричі мені являлася любов”.

Тричі мені являлася любов. Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана, із обснов Сріблястих, мов метелик, підлетіла, Купав її в рожевих блисках май, На пурпуровій хмарі вранці сіла І бачила довкола рай і рай! Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжгай. Явилась друга - гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня. Мене рукою зимною вона Відсунула і шепнула таємно: “Мені не жить, тож най умру одна!” І мовчки щезла там, де вічно темно, Явилась третя - женщина чи звір? Глядиш на неї - і очам приємно, Впивається її красою зір. Та разом страх бере, душа холоне І сила розпливається в простір…

Ведучий 1. Ольга Рошкевич - перше кохання молодого Франка. Завдяки йому простувата наївна сільська дівчина перетворилася на розумну, освічену, інтелігентну жінку, яка почала займатися перекладацькою та науковою діяльністю. Іван Франко та Ольга Рошкевич планували одружитися, тим більше, що батьки Ольги не заперечували. Справа йшла до весілля, але після першого арешту Франка у будинку Рошкевичів відбувся обшук, після чого на одруження і подальші стосунки була покладена сувора заборона батька нареченої. Але решту життя, до самої смерті, Ольга продовжує кохати Івана Франка.

 

 

Виконується романс “Ой, ти, дівчино, з горіха зерня“ (Музика М.Лисенка)

 

Ведучий 2. Наступною жінкою у житті І.Франка була Юзефа Дзвонковська - гордівлива полячка давнього аристократичного роду. Іван Франко кілька разів пропонує їй одружитися, але кожного разу отримує відмову. І лише через деякий час стають зрозумілими причини цих відмов - Юзефа хвора на туберкульоз, і помирає зовсім молодою - напередодні свого тридцятиріччя.

Ой, жалю мій, жалю, Гіркий непомалу! Упустив я голубочку Та вже не спіймаю.     Як була близенько, Не дав їй принади, - А тепер я не знаходжу Для серця розради.     Як була близенько, Я ще вагувався, Щоб так швидко улетіла, Я й не сподівався.     А як улетіла, Вернуть не схотіла, То забрала за собою Мою душу з тіла.     Забрала всі мрії, Всі втіхи, надії, Як весна бере з собою Квіти запашнії.

 Ведучий 1. Найбільш “фатальним коханням” у житті І.Франка була любов до Целіни Журовської. Красуня Целіна на всі спроби Франка відповідає зневагою і холодністю, але це, мабуть, ще більше запалює Франка: більша кількість ліричних поезій у “Зів’ялому листі”, кілька художніх творів, наприклад, “Лель і Полєль”, присвячені Целіні. Все життя Франко переслідує Целіну, але вона не відповідає йому взаємністю, і лише на п’ятдесят восьмому році життя, коли дружина Івана Франка лікується у психіатричній лікарні, вони “ведуть спільне господарство”:

Чого являєшся мені Усні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене?     Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке нехсповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі?     Чого являєшся мені у сні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні — Пісні.     В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці - минаєш, Вклонюся - навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями,     Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. О ні! Являйся, зіронько, мені     Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити - Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в’яне, засиха, -     Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає, По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!

Ведучий 2. Але серед всіх своїх коханих Франко так і не згадує ту, яка, відмовившись від звичного кола спілкування, рідної країни, можливості самостійно виявити себе, погодилася ділити з ним тягар злиденного існування на мізерні гонорари літератора... Мова йде про дружину Івана Франка - киянку Ольгу Хорунжинську. Можна відверто сказати, що Ольга Хорунжинська присвятила все своє життя Франку. Саме її заслуга в тому, що у 1894р. він дістав науковий ступінь доктора філософії у Віденському університеті.

Ведучий 1. Досі невідомо, чи тяжкі матеріальні злидні, глибокі розчарування після даремних довголітніх змагань, чи спадщеність, що тяжіла невмолимо над своєю жертвою, кинули Ольгу Франко в психічну недугу, що закрила перед нею назавжди свідомість власної долі.

 

Звучить романс “Безмежне поле в сніжному завою“ (Музика М.Лисенка)

 

Ведучий 2. Тричі йому “являлася любов”, тричі “в руці від раю ключ держала” і тричі поет втрачав надію на щастя.

Нерозділене кохання залишило по собі “невтишиму тоску, засипавши снігом сподіване”:

Розвійтися з вітром, листочкі зів’ялі, Розвійтесь, як тихе зітхання! Незгоєні рани, невтішені жалі, Завмерлеє в серці кохання. В зів’ялих листочках хто може вгадати Красу всю зеленого гаю? Хто взнає, який я чуття скарб багатий В ті вбогії вірші вкладаю? Ті скарби найкращі душі молодої Розтративши марно, без тями, Жебрак одинокий, назустріч недолі Піду я умними стежками.

Ведучий 1. Виснажлива праця, матеріальні нестатки, переслідування властями, цькування реакційними колами — все це спричинило до того, що у 1908 р. Іван Франко захворів важким недугом - паралічем. Вісім років українська прогресивна громадськість на зібрані кошти допомагала письменнику лікуватись: він у 1908 р. їде до Югославії, у 1909 р. - до Одеси, кожного літа відпочивав у карпатському селі Криворівні, звертається до кращих лікарів Львова. Але лікування було безрезультатним.

Ведучий 2. Значну частину своїх творів хворий письменник диктував синові Андрію, після смерті сина - різним людям, а в час деякого покращання здоров’я писав лівою рукою.

Ведучий 1. У період хвороби Франко пише велику і ґрунтовну працю “Нариси українсько-руської літератури”, перекладає драми Пушкіна, Шекспіра, Гете, античних авторів, пише статтю “Шевченкова Марія”.

Ведучий 2. З початком першої світової війни Франко зі Львова не виїздив.

Деякий час він лікувався вдома, а потім півроку у лікарні. З кожним днем здоров’я його погіршувалося і 1 квітня 1916 р. він повернувся з лікарні додому. Умови вдома були надзвичайно складні: дружина - у лікарні, сини - на дорогах війни, дочка - у родичів на Київщині. За хворим письменником доглядали приятелі і знайомі.

Ведучий 1. 28 травня 1916 р. о 16 годині перестало битися серце великого сина України.

А 30 травня більше десяти тисяч людей йшли за труною того, хто до останнього подиху вірно служив своєму народові.

Ведучий 2. Прожив Іван Франко лише 60 років, але його праці складають більш ніж 100 томів. Це був колосальний розум, який не уникнув жодної галузі людських знань, даючи зміст духовного життя, і мислителем, який вів свій народ до визволення. “Франко, сам один, як справжній велетень, на різних полях створив для української нації речі небуденної вартості, що переходять сили цілої громади звичайних людей...”

Ведучий 1. Більше сорока років працював він заради однієї думки - для якої він “і горів, і яснів, і страждав, і трудився”. Ця думка була - наша краща доля, наше краще майбутнє:

бережи маєток про чорну годину, та віддай маєток за вірну дружину: а себе довічно бережи без впину та віддай майно, і жінку, і себе за Вкраїну.

Ведучий 2. Такою людиною ми повинні справедливо гордитися, такою людиною пишалася б кожна, навіть найкультурніша нація. Тому ми можемо впевнено дивитися в майбуття, бо нація, що народила такого велета, має майбутнє.

 

Звучить фінальна пісня “Вічний революціонер”

 

Склала Фурса О.М., завідувачка сектором масової роботи відділу обслуговування обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара