Серж Лифар – поет руху, який відкрив Душу Танцю.
Поль Валері
Він – один із найвидатніших танцюристів минулого століття – більш відомий у світі як Серж Лифар. Народившись у Києві та емігрувавши до Франції, до кінця свого життя прагнув до краю свого дитинства й юності – на береги Дніпра. І на власній могилі на паризькому кладовищі він заповів написати всього 4 слова «Serg Lifar de Kiev» – «Серж Лифар із Києва».
Народився Серж Лифар 15 квітня 1905 року в родині помічника лісничого Трипільсько-Вітянського лісництва Михайла Яковича Лифаря та його дружини Софії Василівни Марченко. Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння. Пізніше Сергій Михайлович згадував, як, гостюючи в діда у Каневі, слухав розповіді про героїчне минуле України та роздивлявся «пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками, що ними нагороджували Лихварів українські гетьмани та кошові отамани великого Війська Запорізького». У маєтку дідуся лунали народні українські пісні, дотримувалися українські обряди. Талановитий хлопчик мав гарний голос (альт), співав у хорі Софійського собору в Києві, добре вчився в гімназії (тепер – жовтий корпус Національного університету ім. Т. Шевченка), потім у Київській консерваторії за класом скрипки та фортепіано. Через травму руки залишив заняття музикою. Випадково, проте доленосно, потрапив у балетну студію Броніслави Ніжинської. «Я став танцівником, ще не вміючи танцювати» – згадував метр.
Коли Ніжинська у 1922 р. емігрувала до Парижа, вона покликала у свою трупу кращих учнів – серед них був і Лифар. За кордоном його вчителями стали віртуозний італієць Енріке Чекетті та колишній наставник Вацлава Ніжинського Ніколя Лега. Самовіддана праця, фанатична любов до танцю швидко зробили зі скромного, допитливого юнака першого соліста «Російського балету».
Неймовірні тріумфи Блудного сина в балеті Сергія Прокоф’єва, Аполлона в балеті «Аполлон Мусагет» та Івана Царевича в балеті «Жар-Птиця» Ігоря Стравінського зробили Сержа Лифаря новою легендою балету після Вацлава Ніжинського. З 1930 р., після постановки та виконання партії Прометея в балеті «Творіння Прометея або влада музики і танцю», Серж Лифар очолив балетну трупу Паризької Гранд-Опера – головного театру Франції. Три десятиліття він створював новий французький театр, не шкодував ані сил, ані здоров’я, ані коштів, навіть не придбав власного житла, жив переважно у готелях. Більшу частину зароблених грошей Лифар витрачав на постановку нових балетів: «На Дніпрі» (1932), «Ікар» (1935), «Олександр Великий» (1937), «Давид-тріумфатор» (1937), «Болеро» (1944), «Лицар і дівчина» (1947)... Французький балет став найкращим у світі завдяки його зусиллям. Загалом Серж Лифар поставив у «Гранд-Опера» понад 200 балетних вистав, виховав 11 зірок.
Він – один із найвидатніших хореографів, чиї модерністські концепції постановки балетів здійснили переворот у теорії і практиці балету. Заснував у Парижі інститут хореографії, ввів курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором університету танцю і почесним президентом національної ради танцю при ЮНЕСКО.
За життя Серж Лифар отримав багато відзнак від різних держав. Він був кавалером найвищих нагород Франції: ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва, володарем найвищої відзнаки балету – «Золотого черевичка», та премії «Оскар», нагороджений Золотою медаллю міста Парижа. І разом з тим, доля забрала у нього найдорожче: спочатку Київ, який він не розлюбив до кінця свого життя, потім – Гранд-Оперу.
У 1958 році його звільняють із театру. Він не вірить, що це остаточно, довго бореться, але марно: навіть щирий шанувальник його таланту Шарль де Голль не зміг йому допомогти.
Та світ балету був не єдиним захопленням Лифаря. Він товаришував із багатьма художниками, серед яких були Пабло Пікассо, Жан Кокто, Кассандр (Адольф Мурон), Марк Шагал, які оформляли його спектаклі.
Тож звільнення з театру підштовхнуло Лифаря у 65 років професійно узятися за пензля. Власне, він малював і раніше: на театральних програмках, афішах, записках – олівцем, помадою, гримом. У 1972-1975 роках виставки картин Лифаря користувалися великою популярністю: Канни, Париж, Монте-Карло, Венеція. Хоча сам Лифар доволі стримано ставився до свого захоплення. «Графічні, майже пластичні роботи я присвятив своєму другові Пабло Пікассо. Він був настільки люб'язним, що здивувався, замилувався і гаряче порадив мені продовжувати. Тільки ж я не художник, а хореограф, що малює», – писав він у останній автобіографічній книзі «Мемуари Ікара». Він залишив після себе понад сотні оригінальних картин та малюнків. Основний сюжет – балет, рухи, драматургія танцю.
Другою його пристрастю були книжки. Почалося усе із особистого архіву Сергія Дягілєва, який складався з колекції театрального живопису і декорацій та бібліотеки (близько 1000 назв). Лифар викупив її у французького уряду за гроші, отримані за рік роботи в Гранд-Опера. Як пізніше згадував хореограф: «Гроші на купівлю дягілевського архіву я заробив ногами».
Серж Лифар зібрав одну з найцікавіших в Європі російських бібліотек, яка складалася зі стародруків XVI-XIX ст. Особливе місце в його бібліотеці займала і «Пушкініана», найдорожчим скарбом якої були 10 оригіналів листів поета до Гончарової, рідкісні видання, інші пушкінські раритети.
Україна і Київ до кінця життя залишалася світлою мрією Лифаря. «Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий і величний Дніпро» – говорив він. А коли, вручаючи Орден Почесного Легіону, Шарль де Голль вже вкотре запропонував Лифарю стати громадянином Франції, Лифар відповів: «Я українець і цим пишаюся». Одного разу Лифар прийшов до Гранд Опера у вишиванці, а потім поділився своєю мрією: «Хочу повернутися в Україну. Однак вдома мене, на жаль, ніхто не знає, а у Франції – забули».
За своє життя Серж Лифар тільки один раз побував у Києві – у 1961 році, це було для нього великим щастям. Після смерті Лифаря його дружина передала в дар Україні найцінніші скарби з його особистої колекції – Орден Почесного Легіону, Золоту Туфельку, прикрашену діамантами, сценічні костюми, скульптурні портрети Сержа.
Помер Серж Лифар 15 грудня 1986 р. в Лозанні. Похований на кладовищі Сен-Женев’єв де Буа біля Парижа.
Ім’я визначної зірки світового балету було повернуте на Батьківщину лише за часи незалежності. Його ім’ям названо один із найпрестижніших міжнародних конкурсів артистів балету і хореографів, який став традиційним з 1994 р. У 2011 р. в конкурсі з’явилася молодша вікова група «Петі Серж Лифар» для 12-14 річних танцівників. З 1995 р. також проходить Міжнародний фестиваль балету «Серж Лифар де ля данс». У 2004 р. ім’я Лифаря присвоєно Київській муніципальній академії танцю. Ім’я земляка увічнено в Києві на меморіальній дошці та в назві вулиці.
У 2003 р. на березі Женевського озера (Швейцарія) за кошти Київської міськради відкрито пам’ятник Лифарю у вигляді Ікара («Політ Ікара» танцівник вважав одним із своїх найкращих балетів) роботи киян – скульптора В. Чепелика і архітектора В. Сокольського. На трикутній меморіальній дошці – напис: «Україна – своєму геніальному синові на честь 100-річчя». За сприяння України у 2006 р. у приміщенні Театру опери та балету в Монако також відкрито пам’ятник Сержу Лифарю скульптора А. Валієва.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Про нього:
- Aroutiounova Jeanna. Serge Lifar (1905-1986) [Текст] / J. Aroutiounova // Иностранные языки в школе. - 2009. - N7. - С. 107-109
- Астапенко Н. Сергій Лифар / Н. Астапенко // Київська старовина. - 2005. - N4. - С. 155-167.
- Божко С. Серж Лифарь: возвращение / С. Божко // Личности. - 2007. - N1(Февр.). - С. 78-88.
- Гапонова Світлана Василівна. Світочі України: зб. текстів англ. і фр. мовами для навч. читання учнів старш. кл./ С.В. Гапонова; О.М. Шерстюк; Київський національний лінгвістичний університет; голов. ред. С.Ю. Ніколаєва - К. : Ленвіт, 2004. - Библиогр.: с. 64. - 64 с. - (Бібліотечка журналу "Іноземні мови")
- Курінна М.А. Брати Лифарі та агентурна розробка ДПУ УСРР "Артисти" [Текст] / М.А. Курінна // Український історичний журнал. - 2010. - N6. - С. 189-194 - Бібліогр. у кінці ст.
- Скицька Уляна. #НАШІ на карті світу: історії про людей, якими захоплюється світ/ У. Скицька; голов. ред. М. Савка, худож. оформ. А. Селлешій - Львів : Вид-во Старого Лева, 2018. - 315, [1] с.,
- Сургай Людмила. Серж Лифар як художник [Текст] / Л. Сургай, О. Сургай // Наука і суспільство : наук.-попул. і літ.-худож. ілюстр. журн. - 2018. - N 9/10. - С. 54-57. - Бібліогр. наприкінці ст.
- та ін.