Ким він був, отой славетний український лицар, хто збурив до себе пильну увагу еліти освіченого українства середини XIX століття, хто надихнув, хто додав сил для боротьби на шляху здобуття своєї державності?
Майбутній козацький літописець Самійло Васильович Величко народився 11 лютого 1670 р. у козацькій родині, яка мешкала в полтавському селі Жуки. Його батько, козак Василь Величко, зажив слави людини грамотної, мудрої та шанованої. Не дарма ж чоловік належав до першої сотні Полтавського полку. Переказують, Велички були однією з небагатьох українських сімей, які мали чималу фамільну бібліотеку. Саме батько став першим учителем сина, прищеплюючи малому знання.
Подальшу освіту хлопець здобув, очевидно, в одному з кращих освітніх закладів Європи – Києво-Могилянському колегіумі, де оволодів латинською, німецькою та польською мовами. 1690-го – «на самому його початку, у міжсвяття Різдва Господнього» – 20-річним потрапив до генерального писаря Василя Кочубея. Був його дворянином, тобто служив «в усіляких домашніх справах», а найбільше – писарем. Кочубей використовував Величка для особливих доручень, включаючи його «у найпотрібніші і секретні на той час військові справи». Йшлося про спеціальні аналітичні грамоти, які згодом лягали на стіл московському цареві Петрові I. Були й таємні шиферні, тобто зашифровані депеші до господарів Волоського та Мунтенського. Про такі підкилимні перемовини інколи навіть Іван Мазепа не завжди здогадувався.
У тому важливому статусі канцелярист-шифрувальник прослужив 15 років.
А на початку 1705 р. розпочалася його служба в Генеральній військовій канцелярії, де обіймав посаду старшого канцеляриста. Крім роботи в канцелярії, брав також участь й у воєнних походах, яких не бракувало в перші роки Великої Північної війни. До того ж, вочевидь, Величко виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана Івана Мазепи.
Після трагічних подій, пов’язаних із стратою Василя Кочубея, наприкінці 1708 р. Самійло Величко і собі опинився у Чернігівському краї, за ґратами. Припускають, що звільненню оббреханого канцеляриста Війська Запорізького, довіреної особи свого рідного батька, згодом опікувався другий син В.Л.Кочубея – Василь Васильович Кочубей, полковник Полтавський (1729-1743).
Семирічне ув’язнення Самійла Васильовича закінчилося приблизно 1715 р. На державну службу 45-річний бранець більше не повернувся. Спочатку він оселився 
в с. Диканька, а потім рушив до рідної домівки – у Жуки; обома селами володіла родина Кочубеїв. Учителював, писав, збирав книги та старовинні рукописи – переважно літописи, історичні та художні твори, оригінали документів. Використовував знайдене в роботі над літописом «Сказання про війну козацьку з поляками…».
Ця 4-томна праця, присвячена подіям XVII століття, вражає своєю масштабністю і глибоким знанням історії. Центральною фігурою розповіді є Богдан Хмельницький, а описується у ній національно-визвольна боротьба українського народу проти польської шляхти. Науковці вважають літопис Величка одним із найдостовірніших праць в українській історіографії XVII – початку XVIIІ ст., найфундаментальнішим твором тогочасної історико-мемуарної літератури – поруч із Літописом Самовидця та Літописом Г. Грабянки.
Оскільки все своє життя автор прагнув розповісти світу про свої враження і спостереження, то не писати просто не міг. І лише осліпнувши, скористався допомогою найнятого писаря, щоб продиктувати свою останню роботу «Космографія».
Точна дата смерті українського літописця не вказана. Припускають, що Самійла Величка не стало в 1728 році. На жаль, могила літописця до нашого часу не зберіглася. Та на узвишші біля ставка, поруч із каплицею Покрови Пресвятої Богородиці й курганом пам'яті у рідних Жуках, встановлено гранітну брилу, яка символізує останнє пристанище славетного історика козаччини.
У 2003 році з метою вшанування пам'яті козацького літописця на Полтавщині започаткована обласна літературна премія імені Самійла Величка.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
- Самійло Величко – перший історик Козаччини [Текст] // Історія та правознавство. – 2017. – № 13/14. – С. 19-21
- Таїрова-Яковлева Тетяна Геннадіївна. Книги з бібліотеки Самійла Величка, канцеляриста Війська Запорозького [Текст] / Т.Г. Таїрова-Яковлева // Український історичний журнал. – 2017. – № 5. - С. 103-111 – Бібліогр. в підрядк. прим.
- Таїрова-Яковлева Тетяна Геннадіївна. Літопис Самійла Величка: до питання про нове академічне видання [Текст] / Т.Г. Таїрова-Яковлева // Український історичний журнал. – 2012. – № 2. - С. 190-198 – Бібліогр. в підрядк. прим.
