Сьогодні виникає особлива зацікавленість щодо історії та розвитку хорової культури України. Все більше привертають увагу яскраві особистості, завдяки яким відбулося формування вітчизняного хорового виконавського мистецтва, зокрема Київської диригентсько-хорової школи. Саме такою особистістю є Елеонора Павлівна Верьовка-Скрипчинська. Вона – український хоровий диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв України – належить до когорти тих митців, які все життя віддали служінню українській музичній культурі.
Народилася Елеонора Скрипчинська 11 жовтня 1899 року в невеличкому місті на Рівненщині – Дубні, в родині офіцера Охотського піхотного полку Павла Скрипчинського. Мати дівчини – Марія Скрипчинська – добре знала кілька мов, грала на фортепіано. Саме вона підготувала доньку до вступу в гімназію, навчила гри на фортепіано, а коли зрозуміла, що дівчинка музично обдарована, запросила для занять із нею органіста Кодейжка. У 1908 році Скрипчинські переїхали до Луцька, де навчання, у тому числі й музиці, продовжилося.
Громадянська війна застала сім’ю в Києві, де Елеонора закінчила гімназію і вступила на фізико-математичний факультет університету. Водночас відвідувала лекції з літератури на Вищих жіночих курсах. Та серйозно й наполегливо продовжувала займатися музичною освітою... А згодом, у двадцятирічному віці, вона вже викладала сольфеджіо, теорію музики, хоровий спів у Народній консерваторії.
У цей час у Києві було організовано багато хорових колективів. Один з таких – великий хор-студія ім. Леонтовича, де Е.Скрипчинська також викладала теоретичні дисципліни та слухання музики. Саме там вона зустріла майбутнього чоловіка – Григорія Верьовку – керівника даного хору, з яким пліч-о-пліч пройшла 45-річний шлях (одружилися 1924 р.) служіння українському мистецтву.
З 1923 року у Київській консерваторії організовано спеціальний дитячий відділ, де Елеонора Павлівна продовжила викладати різні музичні дисципліни. Паралельно з цим працювала в музично-драматичному інституті ім. Лисенка. Там Е.Скрипчинська викладала за системою Б.Яворського «ладовий ритм» та сольфеджіо на диригентсько-хоровому відділі.
У 1925 році капелу-студію ім. Леонтовича було реорганізовано у 5-у Державну музично-професійну школу. Це був своєрідний навчальний заклад для дітей робітників та селян. Елеонора Павлівна стає завідуючою навчальної частини, веде клас акомпанементу та організовує клас вокального ансамблю.
У цьому ж році було організовано робітничий хор під керівництвом Скрипчинської. На початку робота з колективом велася складно, через те, що 90% складу не мали музичної освіти. Щоб дати робітникам елементарні знання з музики, було запроваджено навчання нотної грамоти, виховання голосу, слухання музики. Коли у 1930 році музпрофшколу було реорганізовано в технікум, Елеонора Павлівна продовжує свою роботу в Київському музичному технікумі.
У ці ж роки вона стала керівником жіночого студентського хору Київського музичного училища ім. Глієра.
1934 року в Україні завершилася реорганізація музичної освіти: усі музичні відділи Інституту імені Миколи Лисенка приєднали до консерваторії. Відтоді Елеонора Скрипчинська працювала в консерваторії: вела теоретичні дисципліни, клас камерного вокального ансамблю, читання партитур, а також хоровий клас і хорове аранжування. Їй доручили організувати диригентський факультет, деканом якого вона була у 1936-1937 навчальному році, а у 1938-1941рр. завідувала диригентсько-хоровою кафедрою.
…Листопад 1943-го. Київ звільнено від фашистів. Реевакуйовані музично-освітні заклади розпочали роботу. Врахувавши педагогічний досвід та організаторські здібності Елеонори Скрипчинської, її призначили першим післявоєнним директором Київської спеціальної музичної школи-десятирічки імені Миколи Лисенка.
Після повернення зі Свердловська в Україну консерваторії Елеонора Павлівна – знову декан диригентського факультету. Від 1944 року Е.Скрипчинська – диригент і заступник художнього керівника Державного українського народного хору, який, за рішенням уряду, організував Григорій Верьовка. Напружена робота з колективом забирала багато часу, і тому з 1949 року Елеонора Павлівна викладала лише хорове диригування.
Серед випускників Елеонори Павлівни – відомі диригенти-хормейстери і педагоги, народні артисти України М.Кречко, С.Павлюченко, заслужені артисти України В.Міщенко, В.Суржа, а також А.Бодок, Л.Колесников і багато інших.
Елеонора Скрипчинська поєднувала викладацьку і виконавську діяльність. Майже чверть століття працювала вона диригентом Державного українського народного хору.
Її диригентське мистецтво було високо оцінене державою: у 1951 році її нагороджено орденом «Знак Пошани» та за успіхи у розвитку музичної культури присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв УРСР (1957 р.), пізніше – нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (1960 р.).
Після Григорія Верьовки Елеонора Скрипчинська очолила Український народний хор і до 1966 року продовжувала його виконавські традиції. Матеріали, пов’язані з життям і діяльністю свого видатного чоловіка, вона зібрала в кімнаті-музеї. Завдяки її турботам опубліковано музичну спадщину композитора у семи томах, видано збірку «Народні пісні у записах Григорія Верьовки», книжку спогадів «Григорій Верьовка».
Померла Елеонора Павлівна Верьовка-Скрипчинська 9 грудня 1992 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка №7; поруч з чоловіком).
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Димченко Станіслав. Життєва партитура диригента [Текст] / С. Димченко // Музика. – 2011. – N 1/2. – С. 10-13.
Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. – К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. – 700 с.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. – 2-ге вид. – К. : Головна редакція УРЕ, 1974-1985.